До Дня хрещення Русі - нові надходження

Брати Капранови,

 "Історія нашої церкви".

  Від 33 року по Різдву Христову, коли виникло Християнство і до сьогодення, коли в Україні постала єдина автокефальна Православна церква.  Хто такі католик і греко-католики? Звідки взявся Московський патріархат? Історичні постаті, які мали вплив на становлення Православної церкви. Боротьба за відродження Української Православної церкви. 

  

  Усе це у книжці братів Капранових - майстрів розповідати просто та цікаво про найскладніші речи.

   Запрошуємо усіх бажаючих завітати до відділу абонементу, де ви зможете отримати багато цікавих книжок, що надійшли за програмою Українського інституту книги.

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК
#поповненняфондівбібліотекУІК
#программа_поповнення_бібліотечних_фондів
#уік
#ІнститутУкраїнськоїКниги
#УкраїнськийІнститутКниги
#Український_Інститут_Книги

Пора плодів і квітів.

  Літо сяє усіма кольорами квітів, ягід та плодів…. Нами править сонце, спека, жага діяльності та пригод.  Та іноді з’являється бажання зупинитись на хвилинку, ковтнути прохолодної води, сісти у затінку та помріяти. Чи узяти книжку та поринути у світ фантазій і…..

Відділ абонементу пропонує шановним читачам

знайти собі книжку, яка припаде вам до душі.

Квіти лікують душу, плоди- тіло, а книги - розум.

Нове надходження від Українського інституту книги

До 1033 річниці Хрещення Київської Русі- України представляємо книгу Володимира Ричка "Володимир Великий: Лицар Духу"

   Князь Володимир Великий по праву вважається одним з найвидатніших правителів Київської Русі.

    За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.

     Київська Русь вперше за всю історію держави стала на один рівень з розвиненими Європейськими країнами.    

      Завдяки прийняттю християнства, країну перестали вважати спільнотою язичницьких племен, а шлюб із представником княжої родини став почесним для будь-якого європейського двору.

   Важко давати характеристику політиці князя Володимира через 1000 років після його смерті, але можна сказати зі стовідсотковою впевненістю, що вона була направлена на здобуття величі Київської держави.

Рекомендуємо книгу усім, кого цікавить історичне значення діяльності князя Володимира та інші факти з його біографії.

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК
#поповненняфондівбібліотекУІК
#программа_поповнення_бібліотечних_фондів
#уік
#ІнститутУкраїнськоїКниги
#УкраїнськийІнститутКниги
#Український_Інститут_Книги

Славний ювілей: Івану Дзюбі - 90

Іван Миха́йлович Дзю́ба — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАН України, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України
Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України.
Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика».

Народився 26 липня 1931 року в с. Миколаївка Ольгінського (тепер — Волноваського району) Донецької області (тоді Сталінської).
Закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Друкуватися почав з 1959 року.
1962 року – звільнений з посади завідувача відділу критики журналу “Вітчизна” – “за ідеологічні помилки”. А згодом і з роботи у видавництві “Молодь”.
Ще одним рядком до присуду гонінь став несанкціонований вечір у Першотравневому парку Києва, проведений 31 липня 1963, присвячений 150-річчю з дня смерті Лесі Українки, в якому взяли участь І.Дзюба, Т.Цимбал, М.Коцюбинська, І.Драч, С.Тельнюк, М.Вінграновський, Ю.Назаренко, І.Жиленко.
У вересні 1965 року на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” (Київ) разом з Василем Стусом та В’ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.
У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях.

1973 року — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув’язнення і 5 років заслання за “антирадянську” працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після “помилування” його не оголосили “тунеядцем” завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім’ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі.

Праця “Інтернаціоналізм чи русифікація?” (Лондон, 1968; журнал “Вітчизна”, 1990, №5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір “пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР”.
Восени 1989 року був одним з співзасновиків Народного Руху України.
У листопаді 1992 року став другим міністром культури вільної України.
Один з учасників ініціативної групи “Першого грудня”.

Іван Дзюба був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

В незалежній Україні Іван Дзюба працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, а з 1997 року працює співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
За останні тридцять років Іван Дзюба написав та видав у світ близько двох десятків книг, які присвячені українському світу літератури, мистецтва, культури. Більше того, він підтвердив своє високе звання публічного інтелектуала в численних полемічних та публіцистичних працях, спрямованих на викриття ідеології Третього Риму, діяльності українофобських елементів, численні літературознавчі студії від Тараса Шевченка і до Сергія Жадана.
Не оминає своє увагою Іван Дзюба й найближчі трагічні події, які сталися з російською окупацією частини Донеччини та

Луганщини, а також Криму, намагаючись продемонструвати в своїй книзі "Донецька рана України" (2015) не тільки безперервність української культури на теренах Донеччини, а й розглянути політичні, психологічні та історичні причини окупації та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їх наступників у вигляді червоних директорів та олігархів.
Напевно, важко буде назвати іншого українського публічного інтелектуала порівняно з Іваном Дзюбою, який впевнено перейшовши межу 90-ліття, далі демонструє запальне бажання продовжувати роботу над улюбленою справою, відмовляючись від спокою та бронзи.

Інформаційно-бібліографічний відділ підготував для Вас, шановні користувачі, цікаву новинку 

До видання увійшли праці Івана Дзюби, та література про нього із фондів Голосіївської ЦБС.

Запрошуємо відвідати бібліотеку і ознайомитись з творчістю нашого видатного сучасника

Нове надходження від Українського інституту книги

Це книга про дівчинку, яка любить коней та ладна на все задля здійснення мрії. Про успішну жінку-адвоката, яка не могла розібратися у своїх почуттях, принципи якої почали руйнуватися, про її благовірного, що не зумів підтримати дружину, про чоловіка, що так любив дітей.

Дві жіночі долі поєднуються у цій книзі і на читача чекає зворушлива та добра історія. Все в кращих традиціях Джоджо.

Ви будете співчувати героїням, сварити їх, плакати разом з ними та сміятися, але точно не залишитеся осторонь цієї історії. Вона залишить слід у серці на довгий часі вам захочеться перечитати її ще раз і ще раз.

На наш погляд – це одна з кращих книг Джоджо Мойєса.

Обов’язково прочитайте цю книгу.

Англійська журналістка і письменниця Джоджо Мойєс входить в число найбільш затребуваних авторів в сучасній літературі. Її перу належить вже понад десяток художніх творів, створених в жанрі любовного роману. Слід сказати, що практично кожне творіння письменниці стає бестселером.

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК

#поповненняфондівбібліотекУІК

#программа_поповнення_бібліотечних_фондів

#уік

#ІнститутУкраїнськоїКниги

#УкраїнськийІнститутКниги

#Український_Інститут_Книги

Співець народної музи

 17 липня виповнюється 150 років

Філарету Колессі,

 видатному українському етнографу, фольклористу, композитору, музикознавцю і літературознавцю, дійсному члену Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, ВУАН. р., депутату Верховної Ради УРСР 2-го скликання, засновнику українського етнографічного музикознавства.

Народився 17липня 1871 р. в с. Татарське (нині Піщане) на Львівщині в сім’ї священика. Навчався у Стрийській гімназії, музичну освіту здобув у Відні (1891—1892). Закінчив філософський факультет Львівського університету. У 20—30-ті роки активно співпрацював з АН України. З 1940 р.—директор Львівського державного етнографічного музею, завідувач відділу Інституту фольклору та етнографії АН УРСР.

Перші етнографічні записи зробив під час навчання в гімназії, їх було опубліковано в часописі "Народ" за 1890 р. 1896 р. надсилає М. Лисенку свої обробки українських пісень, щедрівок, збирає »Квартети» і отримує схвальну оцінку, що стало заохоченням до подальшої композиторської діяльності.
У 1898 р. вийшла монографія "Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах Стрийського повіту", передмову до якої написав І. Франко. Ця робота засвідчила появу в українській етнографії цікавої, оригінальної особистості. Того самого року вийшла двотомна збірка обробок обжинкових пісень, яку автор присвятив М. Лисенку.
Фундаментальний аналіз мелодійних форм, строю та будови народної пісенної творчості дав дослідник у праці »Ритміка українських народних пісень» (1907), яка заклала основи вітчизняного етнографічного музикознавства. З моменту виходу її ім’я Ф. Колеси стало одним із найвідоміших серед слов’янських етнографів. Дослідника постійно запрошують до участі у міжнародних конгресах. Проблемам розвитку музичного фольклору слов’янських народів присвячено низку статей, рецензій, оглядів, в яких він демонструє широку наукову ерудицію.
З ученим постійно листуються провідні фольклористи, музикознавці та наукові установи Чехословаччини, Польщі, Німеччини та ін.

У 1908 р. Ф. Колесса разом з Лесею Українкою організував етнографічну експедицію на Полтавщину, результатом якої стала двотомна праця "Мелодії українських народних дум" (1910, 1913). Великим внеском у дослідження української пісні була праця »Українська усна словесність» (1938), дослідник робить певний підсумок своїх фольклорних студій. Випустив збірки "Народні пісні Галицької Лемківщини" (1929), "Народні пісні з Підкарпатської Русі" (1938).

У роки другої світової війни Ф. Колесса збирав та досліджував військовий фольклор, що відображено в роботі "Фольклор Вітчизняної війни" (1945).

Науковий доробок Ф. Колесси є одним із найвизначніших досягнень української фольклористики. Вчений справедливо вважається фундатором української наукової музичної фольклористики. Вперше у світовій та українській фольклористиці здійснив спробу наукового аналізу та зіставлення українського музичного фольклору з фольклором інших слов’янських народів. Завдяки високому науковому рівню, глибині аналізу, широкій ерудиції автора більшість його праць не втратили свого наукового значення й понині.

Помер 3 березня 1947 р. у Львові.

Премія НАН України ім. Ф.М. Колесси за видатні наукові роботи в галузі української фольклористики, етнології, народознавства та музикології (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства).

Відео-ролик: “Відомі львів'яни”. Філарет Колесса... (дивитися>>>) 

Інформаційно-бібліографічним відділом підготовлено добірку матеріалів до ювілею видатного вченого:

Діячі науки і культури України. – Київ, 2007. – С.189-191.
Історичний календар. 2001. – Київ, 2001. – С.395-399.
Шевченківський словник: У .2 Т. – Київ, 1978. – Т 1. – С.311.

Мистецтво України: біографічний довідник. – Київ, 1997. – С.309.
Енциклопедія історії України. – Київ, 2007. – Т.4. – С.451-452.
Урядовий кур’єр. – 2017. – 8 квітня. – С.8.
Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2011. – №3. – С.48-54/

Знайомимось... 

Пишаємось видатними українцями!

Засідання за круглим столом "Грінівська вітальня": унікальний досвід роботи творчого осередку та перспективи розвитку.

Презентація інноваційної моделі діяльності "Чотири простори бібліотеки" та ініційоване Міністерством культури та інформаційної політики України громадське обговорення проєкту Стратегії розвитку читання на 2021-2025 роки "Читання як життєва стратегія" надихнули на розробку нових ініціатив та планів, впровадження креативних підходів  до бібліотечної справи.

Значною культурною подією міста було створення та функціонування яскравого творчого осередку "Грінівська вітальня" у бібліотеці № 15 для дітей. За 15 років існування вона продемонструвала роботу всіх чотирьох просторів для користувачів різного віку: - простір навчання (діти знайомились з творами Гріна у ігровій формі);

                                           - простір натхнення (створення музейної експозиції на основі документальних матеріалів);

                                           - простір подій та зустрічей (зустрічі з творчими особистостями, літераторами з різних міст України та інших країн, розміщення відеоматеріалів  в інтернет-просторі - біля 1000 відеороликів).

На засідання круглого столу "Грінівська вітальня": унікальний досвід роботи творчого осередку та перспективи розвитку"  були запрошені представники громадських організацій,  творчих об'єднань, працівники бібліотеки №15 для дітей ЦБС Голосіївського району міста Києва.

Захід був присвячений дню пам'яті письменника Олександра Гріна. Кожного року 8 липня  у "Грінівській вітальні" згадували про нелегку долю літератора та його дружини, читали твори, присвячені їм. Редактор ЦРБ ім. М. О. Некрасова Зоя Логвиненко ознайомила присутніх з зібранням документів та віршів про творчість Олександра Гріна.

  

Зі своїми спогадами виступив душенаказник Ніни Грін Олександр Верхман. У юності, мандруючи стежками Криму, він познайомився з людьми, які створювали музей письменника у Старому Криму. Відтоді допомога їм стала справою його життя. Про меморіальні речі та документи, передані до музейної експозиції "Грінівська вітальня", Олександр Верхман розповів цікаво і змістовно.

Присутні переглянули авторський фільм про музей Максиміліана Волошина у Коктебелі, який представила кінорежисер та сценарист Ліна Агаркова. Маючи багато матеріалів про Волошинські фестивалі та враховуючи участь у них київських митців, пані Агаркова запропонувала розширити цю діяльність, адже Максиміліан Кирієнко-Волошин народився у Києві, його батько походив із запорізьких козаків.

       

Цю пропозицію підтримали  гості заходу. Володимир Павлов - голова київського обласного осередку Всеукраїнської культурно-освітньої Асоціації гуманної педагогіки підкреслив, що гуманізації суспільства сприяє творчість таких письменників, як Грін, Волошин, Антуан де Сент Екзюпері, Януш Корчак та інші.

Педагог та філолог Людмила Білогорська розповіла про нещодавній захист своєї кандидатської дисертації, у якій вона досліджувала особливості творчості Олександра Гріна. Нові романтичні вірші почули від молодої поетеси Ірини Любімцевої.

Кораблик

Эта осень, как осень. С неба дожди, дожди,
Улетают птицы - страницы календаря.
Отдохни и подумай, но ничего не жди.
Кто сидит и мечтает - расходует время зря.
Я сложу бумагу - обычный тетрадный лист.
Век живи и учись - не научишься ничему.
Мне не грустно, я просто скептик и реалист.
Оригами мне и по сердцу, и по уму.
Неизменное чудо - стремительно и легко
Плоскость стала объёмом, преодолев себя
Этот парус надежды отправится далеко
В бесконечное море с берега октября.
Мой бумажный кораблик размок и пошёл на дно.
Был, наверное, слишком хрупким для этих вод.
Я построю новое судно - ещё одно,
И посмотрим, как далеко оно уплывёт.
Я возьму зубочистку и пенопласт - ура!
Алой ткани лоскут - и парусник мой готов.
Капитан, отплывай скорее, давно пора
Покориться ветрам и песням больших китов.
Мою лодку сломало цунами - увы и ах!
И на новую мне уже не хватает сил,
Под ногами опавшие листья и душит страх:
Почему же корабль разбился и не доплыл?
Вот лежит невзрачный бурый сухой листок,
И, как будто желая продолжить свою игру,
Я пускаю его в волнующийся поток.
Он плывёт. И немного качается на ветру.

  

Завідувач бібліотеки № 15 для дітей Алла Дубенюк провела змістовну екскурсію у тимчасовому приміщенні "Грінівської вітальні".

Досвід роботи творчого осередку "Грінівська вітальня" довів, що бібліотека може бути цікавою користувачам різного віку завдяки використанню різних форм соціальної та інтелектуальної активності, адже вона є центром інформаційного та творчого спілкування, а також зберігання культурної спадщини.

 

Смакуємо шедеври літератури

 Памук О.

«Рудоволоса жінка»

Роман Нобелівського лауреата, нашого сучасника, відомого на весь світ турецького письменника Орхана Памука «Рудоволоса жінка » охоплює період життя героїв за 30 років.

Головний герой Джем закохується в таємничу жінку з рудим волоссям в 1985 р., будучи 16-річним ліцеїстом, а закінчується ця історія в наші дні.
Чому автор наділяє героїню кольором волосся, зовсім не типовим для Туреччини?
Книга має три частини, які логічно розділяють сюжет, третя частина ведеться від імені рудоволосої жінки і саме в ній багато що стає зрозумілим і перевертає все «з ніг на голову».
У романі є багато історичних фактів і міфології, театр, реальність і дійсність, протистояння Заходу і Сходу.
Мабуть скоро буде знято черговий серіал за сюжетом цього роману, ну а поки що знайомимось з книгою, тим більше, що читається роман цікаво.

Запрошуємо усіх бажаючих відвідати нашу бібліотеку, де Ви можете ознайомитись з багатьма шедеврами світової літератури

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК
#поповненняфондівбібліотекУІК
#программа_поповнення_бібліотечних_фондів
#уік
#ІнститутУкраїнськоїКниги
#УкраїнськийІнститутКниги
#Український_Інститут_Книги

Нові надходження

Василій Шкляр. "Характерник"

 
  «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра, одного з найвідоміших письменників сучасної України.

  У книзі описується історичні події. Сюжет розгортається у часи отамана Івана Сірка та правління московського царя Олексія Михайловича...

  Запорізька Січ, козацтво, традиції, дотепні жарти, гостре козацьке слівце... У ній сплетені історія, магія і кохання.

  Тут є і цікавий персонаж Кирило Лупиніс. Козак із таємницею. Автор дає деякі відповіді про те, ким саме були характерники та що таке характерництво.

Усім, кого цікавить наше минуле, радимо книгу до читання.

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК
#поповненняфондівбібліотекУІК
#программа_поповнення_бібліотечних_фондів
#уік
#ІнститутУкраїнськоїКниги
#УкраїнськийІнститутКниги
#Український_Інститут_Книги

10 липня відзначаємо 150-річчя від дня народження Марселя Пруста

 

Марсель Пруст (Valentin Louis Georges Eugène Marcel Proust) — французький письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї
«У пошуках утраченого часу» (À la recherche du temps perdu), одного з найвизначніших літературних творів двадцятого століття. Письменник сворював роман протягом 1908/1909-1922 років. Роман був опублікований в семи частинах з 1913 по 1927 рік.

Українською мовою роман переклав Анатоль Перепадя. Його вперше опублікували у видавництві «Юніверс» з 1997 по 2022 рік.

1. На Сваннову сторону (Du côté de chez Swann, 1913);
2. У затінку дівчат-квіток (À l'ombre des jeunes filles en fleurs, 1919) — Гонкурівська премія;
3. Ґермантська сторона (Le Côté de Guermantes, 1921/22);
4. Содом і Гоморра (Sodome et Gomorrhe, 1921/22);
5. Полонянка (La Prisonnière, 1923);
6. Альбертина зникає (Albertine disparue, 1925);
7. Віднайдений час (Temps retrouvé, 1927).

Інформаційно-бібліографічним відділои ЦРБ ім. М.О. Некрасова випущено рекомендацій список літератури 
«Намагайтесь завжди зберегти шматок

неба над вашим життям»

присвячений 150-річчя від дня народження Марселя Пруста

переглянути>>>

Шановні читачі!

Ви можете ознайомитись з романом-епопеєю у відділі абонементу нашої бібліотеки.

Запрошуємо до бібліотеки.

Почесний громадянин Києва

  8 липня 2021 року виповнюється 210 років з дня народження почесного громадянина Києва - Караваєва Володимира Опанасовича (1811-1892р.р.), дійсного таємного радника, доктора медицини, заслуженого ординарного професора.

   Ким був цей знаменитий киянин, про якого в 19 столітті ходила приказка: «Піти до Києва - в Лавру помолитися і Караваєву поклонитися»?

   Хірург і офтальмолог В.Караваєв у 1840 році був призначений професором медичного факультету Київського університету, став його першим деканом і викладав там до 1886 року. Лікаря Караваєва заслужено називають першим в Україні і Росії хірургом-окулістом, одним із засновників вітчизняної офтальмології. У 1844 році він заснував факультетську хірургічну клініку, де співпрацював з Миколою Пироговим. Караваєв першим у світі розробив операцію по виправленню косоокості та методику видалення катаракти. Він став одним з ініціаторів створення в 1870 році при університеті кафедри хвороб очей.

  Виконував пластичні операції. Перший в Україні виконав операцію під ефірним наркозом. Володимир Опанасович також працював у військовому госпіталі, який з 1846 року був базою медичного факультету. Два дні на тиждень Караваєв приймав та оперував незаможних безкоштовно(!) Багатьма його відкриттями і напрацюваннями медики Європи користуються досі.

   Тільки за один рік він провів 180 операцій - і жодного летального результату, а за все життя - до 16 тисяч! І основна його діяльність - 52 роки (!!!) - пройшла саме в Києві ...

  Володимир Опанасович жив на Шулявській вулиці, яку в 1891 році до 50-річчя університетської діяльності професора, перейменували на його честь у Караваєвську (нині — вулиця Льва Толстого). Тоді ж назву Караваєвська отримала і нинішня площа Льва Толстого.

   Почесний громадянин Києва, почесний член Київського і Казанського університетів і багатьох медичних товариств.

  З ім'ям Володимира Караваєва пов'язана назва історичної місцевості у Києві — Караваєві дачі. У середині XIX століття тут знаходився київський садовий «Деревинний розплідник», який в 1869 році був куплений професором. У 1873 році він приєднав до нього придбаний у Військовій гімназії (Кадетському корпусі), так звану «гімназичну земельну ділянку».

   Після смерті Володимира Караваєва його дочка, Ольга Караваєва-Колчакова, розділила володіння (понад 30 га) на 238 ділянок і протягом 1903–1908 років розпродала їх.

   

  Помер Володимир Опанасович у березні 1892 року. Похований з великими почестями на Байковому цвинтарі.

   В хірургічній клініці Київського Національного медичного університету на бульварі Шевченка, 17 встановлено його бронзове погруддя.

80 років від початку героїчної оборони Києва

   Оборона Києва тривала з липня і до вересня 1941-року — 72 дні. Протриматися так довго вдалося зокрема  тому, що на захист міста стало населення столиці України та області. Разом з регулярною армією билися понад 35 тисяч добровольців народного ополчення. Вперше було використано протитанкові їжаки — конструкцію зі схрещених й зварених чи зв’язаних трамвайних та залізничних рейок.

   Для будівництва додаткових укріплень щодня мобілізовували 160 тисяч мирного населення — працівники тилу викопали навколо міста ще 230 км протитанкових ровів, побудували 1 650 дзотів та укріплень. Також заклали 100 тисяч мін. На шляху у гітлерівців також постав Київський укріплений район (КиУР) — система дотів, які побудували до війни на величезній дузі у 85 кілометрів навколо столиці України: від Дніпра на півночі — до Дніпра на півдні міста. Саме за оборону Києву потім присудили звання «Місто-Герой».

   Більша частина споруд КиУР, які збереглися — це довготривалі оборонні точки (ДОТ), серед них є як вцілілі, так і частково або повністю зруйновані (більша частина у часи Німецько-радянської війни). Окремими групами ентузіастів були проведені роботи по реставрації та музеєфікації деяких найбільш вцілілих ДОТів. В місцях розміщення музеєфікованих ДОТів регулярно проводяться історичні реконструкції. Частина ДОТів КиУР мають статус пам'ятників історії.

  У Голосіївському районі міста Києва розташовано багато пам'ятних знаків, які нагадують про буремні часи початку Другої світової війни. Голосіївський ліс береже пам'ять про захисників міста.

 Завдяки дослідженням істориків, вивченню документальних матеріалів та фільмів можна відновити події тих часів. 

 

     В читальній залі  було переглянуто документальний фільм

 Андрія Дмитрука "Київські доти" з циклу"Історія на екрані".