До 70-річчя від дня народження першого астронавта незалежної України Леоніда  Каденюка

Бібліографічна новинка січня

Леонід Каденюк був першим і поки що єдиним астронавтом незалежної України. Він вписав своє ім’я в історію України та світу, тож його досягненням ми завжди пишатимемося

Народився Леонід 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Стати космонавтом він хотів з самого дитинства. Зрештою, тоді про цю престижну професію мріяло чимало людей, адже юність Леоніда припала на період розвитку космічної сфери в СРСР, коли всі захоплювалися Юрієм Гагаріним.
Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Леонід вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Там він здобув диплом льотчика-інженера. У 1976 році Леонід вирішив спробувати свої сили у відборі до загону радянських космонавтів. Після тривалих фізичних і психологічних тренувань його разом зі ще вісьмома чоловіками відібрали серед понад 3 000 охочих. Згодом Леонід Каденюк пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію льотчик-випробувача та космонавта-випробувача. У 1985 році Леонід Костянтинович вирішив здобути другу вищу освіту і вступив до Московського авіаційного інституту, який закінчив у 1989 році за спеціальністю «інженер-механік».
Тривалий час він вивчав різні космічні кораблі та літав більш ніж на 50 типах літаків різного призначення, здебільшого — винищувачах. Якщо порахувати загальну кількість часу, проведеного ним у небі, цей показник перевищить 2 400 годин. Виходить, що Леонід Каденюк відпрацював в небі 100 повних діб без посадки.

Коли вже за часів незалежної України постало питання про політ українця на борту американського космічного корабля, Каденюк написав заяву про бажання взяти участь у конкурсі. Незабаром його викликали на комісію. Перед запуском шаттлу «Колумбія» у космос і участю в цій місії, Леонід Каденюк пройшов безліч виснажливих тренувань і випробувань, які готували його до тривалого перебування в умовах невагомості.
Із 19 листопада по 5 грудня 1997 року Каденюк здійснив політ на американському транспортному космічному кораблі «Колумбія» місії STS-87. «У космосі найбільше вражає такий чинник польоту як невагомість. Вражає сам космос і весь Всесвіт. Я був вражений тим, як виглядає Земля з космосу. Це було просто

неймовірно. Жодна фотографія космосу не здатна передати тієї краси Всесвіту, яку людина може побачити своїми очима» — описував своє перебування в космосі Каденюк.

На фото: Екіпаж шаттлу «Колумбія» (STS-87, 1997 рік): Леонід Каденюк, Кевін Крегель, Стівен Ліндсі, Уїнстон Скотт, Калпана Чавла, Такао Дої (фото з сайту NASA)

Саме завдяки Каденюку на орбіті Землі пролунав Державний Гімн України. «Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором і виконав завдання українського уряду. У 1997 році вперше український гімн пролунав у відкритому космосі», — казав Каденюк.

Повернувшись в Україну, генерал-майор Леонід Каденюк проходив службу в лавах ЗСУ: обіймав посади начальника авіації військ ППО України, помічника Президента України з питань авіації і космонавтики, заступника Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України, радника Президента України з питань авіації і космонавтики.
У 2002 році Каденюк також став народним депутатом України. У парламенті виконував обов’язки заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань нацбезпеки та оборони.
Плідно працював Каденюк і на науковій ниві: у 2006-му він блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук. Загалом він став автором 5 наукових праць та художньо-публіцистичної книги «Місія — Космос».
Не залишав Леонід Каденюк і спорт: навіть у свої 67, коли з моменту польоту пройшло багато років, космонавт продовжував займатися спортом і підтримував себе в хорошій фізичній формі. Помер Леонід Каденюк в 2018 році від раптового серцевого нападу.

Джерело сайт  АРМІЯINFORM

До ювілею українського астронавта Леоніда Каденюка інформаційно-бібліографічним відділом видано бібліографічний нарис 

"Зірковий шлях"

(детальніше>>>)

Леонід Каденюк: Я твій син, Україно! [Текст] : фотоальбом / 

голов. ред. Л. Кравчук. - К. : Вид. дім "Ракурс-Артограф", 1999. - 166 с.: фото.

Незалежна Україна – молода, велика за територією, населенням та інтелектуальним потенціалом європейська держава. Але пересічний американець і навіть європеєць дуже мало знає про неї: в кращому разі, згадують футбольну команду «Динамо-Київ» або олімпійську чемпіонку Оксану Баюл.

Тому політ першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка був не лише подальшим кроком в освоєнні таємниць Всесвіту, але і справжнім проривом у сучасне інформаційне поле людства.
І сьогодні, коли вже залишилися позаду перші враження та поздоровлення з приводу космічної одіссеї Каденюка, варто поміркувати над тим, як українець – син мальовничої Буковини, яка є невід’ємною частиною України, здолав свій зоряний шлях.

Каденюк, Леонід Костянтинович. Місія - космос [Текст] /
Леонід Каденюк. - (Українці у світовій цивілізації). - Київ : Пульсари, 2009. - 327, [16] с. : фот.

Ця книга – емоційно насичена розповідь першого космонавта нашої держави, Героя України, народного депутата України четвертого скликання, генерал-майора авіації, льотчика-випробувача 1-го класу, кандидата технічних наук Леоніда Костянтиновича Каденюка про його політ у космос 1997 року в складі екіпажу космічного корабля «Колумбія». Видання містить надзвичайно цікаві описи етапів польоту, портрети його учасників і роздуми автора про Всесвіт, місце в ньому планети Земля та відповідальність людини за її майбутнє.

Крути-бій за майбутнє.

      Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 29(30) січня 1918 року поблизу станції Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. 

  Там створювалася історія молодої Української держави. Станція Крути – тільки одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України, однак відважні патріоти, які захищали Україну під Крутами – справжні Герої, завдяки яким таки постала незалежність України. Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі та перемоги. Завдяки хлопцям, ця невелика затримка, більшовистського війська дозволила  українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державу.

   Подвиг Героїв Крут надихатиме майбутні покоління українців на сміливі вчинки і героїзм. Бій під Крутами у 1918 році став символом незламності і стійкості українських воїнів.

До цієї знакової дати було оформлено виставку історичних подій 

"Мужність випадковою не буває."

 

 

 

 

 

 

Ви стали прикладом усім,

Про Вас нікому не забути!

В понурій темряві віків

Світити будуть завжди Крути!

(Леся Храплива-Щур "Крутянцям")

До 130-річчя Павла Тичини

«Послав я в небо свою молитву»

• Павло Тичина народився у 23 січня 1891-му році у селі Піски Чернігівської області. Був одним з 13-ти дітей у дяка Григорія Тичини. Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух.
• У 1900 році 9-річний Павло, пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі.

Багато хто не знає, але Павло Тичина мав задатки художника, і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом.

• Перші вірші Павло написав в 1906 році. Великий вплив на нього мали зустрічі з Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував.

• У 1912 вперше надрукований вірш Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить", а в 1918 вже вийшла його перша збірка "Сонячні кларнети". Книга відразу ж поставила 27-річного поета поруч з першорядними митцями українського відродження. Його назвали "глибоко національним поетом". У своєму наступному збірнику - "Замість сонетів і октав" - Тичина вже проклинав всіх, "хто звіром став", а також висловлював своє розчарування революцією та її "великою ідеєю"

Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем.

• У квітні 1920 р. за пропозицією П. Тичини Київській дитячій бібліотеці було присвоєно ім’я Т.Г.Шевченка. Деякий час Тичина працював тут і був головою бібліотечного колективу. 1 березня 1921 року від бібліотечної секції Губнаросвіти П.Тичина отримав мандат, що зобов'язував його «допомагати поширенню культурно-просвітницької праці» бібліотеки для дітей. 

  
• Бібліотека знаходилася по вулиці Кузнечній, поруч якої він знімав кімнату у Катерини Кузьмівни Папарук. Єдиною обраницею поета стала її дочка, Лідія Папарук. Вони познайомилися ще в 1916 році, а побралися аж 1939 році, коли Тичині було 48, хоча весь час спілкувалися.
• На початку 1920-х років Тичину почали звинувачувати у буржуазному націоналізмі. Щоб уникнути репресій, він у 1923 році переїхав до Харкова. Тичина влаштувався редактором в газеті "Червоний шлях". Перший час він тулився в комірчині, яка раніше була ванною кімнатою. З меблів - стілець і табурет, постіллю служила гора газет, накрита ковдрою.

До речі, поетові довго не щастило з сусідами. Спочатку його дошкуляв мужик, який любив колоти дрова виключно під дверима Тичини. А коли він в 1928-му нарешті отримав окрему трикімнатну квартиру в письменницькому будинку "Слово", квартиру поверхом вище отримав галасливий Майк Йогансен, який тримав мисливських псів. Гам і тупіт над головою заважали Тичині працювати, тому незабаром він помінявся з Йогансеном квартирами. Харків'яни прозвали будинок, де отримав квартиру Тичина, "Словом" - за те, що з висоти пташиного польоту він нагадував букву "С". Зіграло роль і те, що в більшій частині квартир проживали літератори.

• 
  30-і роки стали періодом капітуляції Тичини перед більшовизмом. Тоді кожна людина стояла перед вибором: рятувати себе і своїх рідних або боротися, знаючи, що тебе знищать. У поета була когорта родичів - дев'ять братів і сестер, племінники і племінниці, які мали потребу в його підтримці. Він, по суті, був єдиним їхнім годувальником. І ця обставина, швидше за все, зіграла свою роль.

• 
  Тичина почав складати професійні пропагандистські вірші, які на довгі роки ввійшли в шкільні програми і заступили суть його творчості. Він залишився вірним пропагандистсько-агітаторському стилю до кінця життя. Талант Тичини лише зрідка проривався в його незавершених поемах, віршах посмертного збірника "В серці у моїм" (1970) й численних перекладах.
• У 1943-1948 роках Тичина очолював Міністерство освіти УРСР. У важкі для країни повоєнні часи він спостерігав за ходом проведення ремонтних робіт в українських школах, допомагав директорам навчальних закладів діставати необхідні будівельні матеріали.
• Він отримав велику квартиру в Києві (де сьогодні знаходиться музей). У квартирі Тичини була власна бібліотека – близько 20 тисяч книжок.
• Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Зробив з них цінні поетичні переклади. Збереглися переклади Павла Тичини українською мовою з сорока мов світу.
  
• Його найвідоміші твори: збірки «Сонячні кларнети» і «Плуг», «О панно Інно…», «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно», «Пам’яті тридцяти», «Чуття єдиної родини», «Партія веде».

• Помер український поет 16 вересня 1967 році в Києві. Його поховано на Байковому кладовищі.
  

Для тих, хто цікавиться творчістю поета, пропонуємо наступні твори:

Свято каліграфії

Друга назва свята каліграфії – День ручного письма.

   Ініціатором Дня стала Асоціація виробників письмового приладдя, яка і проголосила з 1977 року датою «рукописного» свята 23 січня. Це свято покликане нагадати всім про важливість ручного письма, несправедливо забутого сьогодні з-за великої кількості цифрової та друкованої інформації.
   Калігра́фія (грец. κάλλος «гарне» + γραφή «письмо») — мистецтво писати розбірливим, гарним і чітким почерком. Вона об'єднує в собі функції малюнка і письма та одночасно служить засобом художнього самовираження автора і способом доступного відображення текстової інформації. Це досконала форма рукописного шрифту стародавніх книг, офіційних документів. Інші назви — краснопис, чистописання.

   Каліграфія виникла одночасно з винаходом писемності понад 5 тисяч років тому в Межиріччі, на території сучасного Іраку. Звідти мистецтво гарного письма поширилося спочатку по всьому Близькому Сходу, а потім проникло в інші регіони: Єгипет, Індію, Китай, на Балканський півострів.

Сучасні історики розрізняють 3 основних види каліграфії:

східноазіатську,                   арабську;                     західну (європейську).

   Європейська каліграфія розвивалася в руслі греко-римського письма, класичні зразки якого, використовувані до цих пір, розроблені ще в античності. Крім них існує безліч інших підвидів
    Поширення християнства дало поштовх мистецтву каліграфії в Європі, з огляду на те, що необхідно було копіювати в великих кількостях Біблію, Євангеліє та інші релігійні тексти.

   У багатьох регіонах України археологи виявили загадкові позначки на предметах, що дійшли до наших днів з далекої давнини. Деякі з них дозволяють припустити наявність зародкових форм письма, дотепер нерозшифрованих з огляду на недостатність і недослідженість джерельних матеріалів. Цілком можливо, що подальші пошуки увінчаються відкриттям оригінальних писемних систем стародавнього населення українських земель.

   Поява перших рукописних пам’яток Київської Русі сталася внаслідок швидкого економічного розвитку держави, налагодження відносин з цивілізованими країнами тогочасного світу, зокрема з Візантією. Написання перших рукописних книг вчені пов’язують з впровадженням християнства на Русі, однак археологічні знахідки доводять, що писемність на цих територіях існувала задовго до переходу на православну віру.
     Однак до нашого часу дійшли рукописні книги, що були створені уже після хрещення Русі. Збереглося лише 33 таких книги, датовані XI століттям, проте вчені припускають, що давньоруських рукописних творів було в тисячі раз більше.
    Завдяки впровадженню християнства русичі починають тягнутися до книгописання – київські князі запроваджують школи та бібліотеки, що нарівні з осередками, де переписувались та перекладались книги, засновувались при церквах і монастирях. Так, Ярослав Мудрий створив найбільшу бібліотеку часів Київської Русі при Софії Київській. В ній налічувалося понад 900 книжок, що для того часу є надзвичайно великою кількістю. Нажаль, бібліотека була загублена і не знайдена до сьогодні.

    Крім найдавніших рукописних текстів варто згадати й інші книги того періоду. Серед них – «Києво-Печерський патерик», «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Слово про Закон і Благодать», «Руська Правда», «Поученіє» Володимира Мономаха.
     Найбільші колекції рукописних книг нині зберігаються в Бібліотеці національній України імені В. І. Вернадського (Ін-т рукопису) і Львівській національній науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України (відділ рукопису).

   До найдавніших рукописних книг Київської Русі, належать книги, датовані XI сторіччям:

Реймське Євангеліє; 

Остромирове Євангеліє; 

Ізборник Святослава. 

Область застосування каліграфії в наші дні.

Старовинне мистецтво каліграфії сьогодні не втрачене остаточно. У сучасному світі воно знайшло застосування в різних сферах діяльності людини: в поліграфії при оформленні оригінальних запрошень, листівок, меню ресторанів і кафе; виробництві одягу, посуду, аксесуарів при виготовленні стильних написів вишуканим почерком;

в інтер'єрному дизайні при художній обробці приміщень, у тому числі  бібліотек; 

в тату-індустрії при нанесенні 

на тіло людини  картин, орнаментів або візерунків.

  Сучасні майстри красивого письма перестали користуватися пером і ручкою, вони перетворилися в графічних дизайнерів і архітекторів, освоїли техніки цифрового друку.

   Але вишукані орнаменти, складені з букв і ієрогліфів, досі викликають у мільйонів людей почуття непідробного захоплення. 

  У Національному музеї імені Тараса Шевченка презентували комп'ютерний шрифт Kobzar KS, який повністю відтворює почерк знаменитого українського поета, письменника, художника.

Відділ абонементу може запропонувати читачам наступні книжки:

 

- книга розповідає про народження письменності у різних народів світу.

- літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам’ятка української мови.

- історичні та біографічні оповідання.

- книга розрахована на широке коло читачів і розповідає про почерк людини. Доведено, що особливості психології людей різного віку, статі, професії виявляються у певних типах почерків.

День Соборності України

 

   Українська мрія - єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР - Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

   

У читальній залі було оформлено 
книжково-ілюстративну виставку-
"Соборність України: шлях до волі".

Лунає пісня солов’їна І вітер віє степовий. 

МОЯ СОБОРНА УКРАЇНА 

Знов зустрічає день новий.

Локдаун у нашій бібліотеці

    Згідно Постанови Кабінету Міністрів України         № 1236 від 09.12.2020 року наша бібліотека працює у режимі без відвідувачів. 

  Використовуючи нагоду, працівники відділу обслуговування поглиблено зайнялися бібліотечним фондом.

 Продовжили роботу по рекласіфікації бібліотечного фонду на систему УДК у відкритих фондах підвального приміщення. Провели санітарно-гігієнічну обробку книжкового фонду. 

   Оновили бібліотечний фонд відкритого доступу абонементу та зробили переміщення розділів фонду з метою більш ефективного його використовування.

     

Письменник, правозахисник, борець…

   До дня народження Василя Стуса у читальній залі відбулася презентація документального фільму "Василь Стус. Феномен доби" з циклу заходів "Вони наближали незалежність".

   Завідувач відділу обслуговування Г. М. Борисенко розпочала захід з представлення цієї видатної людини.

   Письменник, правозахисник, борець… Василь Стус став символом Українського Опору другої половини ХХ століття, він був одним із тих, хто вів непримиренну боротьбу за українську державність та національну ідею.

  

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Яким було життя поета, та що напророкував Василь Стус – присутні дізналися з документального фільму. Навіть у найтяжчі хвилини життя Василь Стус твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що народ його почує. І його поезія залунала в Україні, її почули, в неї вслухаються.

 …У січні 1972 року Василя Стуса заарештували. Він до останнього сподівався, що "за літературу" не судитимуть. Але йому інкримінували 14 віршів та 10 літературознавчих статей. Одну з них – "Феномен доби" – в суді переклали як "Феномен суток". Вона й сьогодні сприймається як пророцтво.

   До цього заходу було оформлено виставку - присвяту 

"Василь Стус - людина легенда".

   

Тадей Рильський, як «хлопоман» та економіст

До 180-річчя від дня народження. 

Бібліографічна новинка січня

2 січня 2021 року виповнилося 180 років з дня народження Тадея Рильського – українського громадського й культурного діяча, етнографа, економіста, батька українського поета Максима Рильського.

На Київщині 2 січня 1841 року народився український громадський і культурний діяч, етнограф, економіст, “хлопоман” (народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні в 1850-1860-ті роки, яка прагнула зближення з народом) – Тадеуш-Томаш-Збіґнєв, більше відомий як Тадей Розеславович Рильський, батько Максима Рильського.

Освітою Тадея займалася бабуся Людвіка Трубецька. Вона навчила онука читати, а ще французької та польської мов. Коли підріс – вчився у другій Київській гімназії, потім студіював на історико-філологічному факультеті університету Святого Володимира. У виші окрім фахового направлення цікавився політичною економією. Його наставником у цьому питанні був професор Микола Бунге, який славився своїми ідеями про вільну працю, приватну ініціативу та ринкову конкуренцію. Саме під його впливом Рильський одним із перших в імперії взявся за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств. 

Тадей став одним із перших свідомих українців, не дивлячись на польське коріння. Рильський разом із товаришами – Володимиром Антоновичем і Павлом Чубинським створив гурт хлопоманів. Члени цього об’єднання спілкувалися виключно українською, досконало вивчали історію рідного краю, впорядковували народний фольклор, ходили в національному вбранні. Влітку подорожували пішки територіями України, обійшовши Волинь, Поділ, Київщину, Холмщину і більшу частину Катеринославщини та Херсонщини. 

Хлопомани винаймали приміщення для недільних шкіл, самі укладали підручники. Пізніше своїм коштом орендували ще й приміщення для проживання учнів. На Жилянській вулиці відкрили семирічку “Жиляндію”, випускники якої мали право викладати у сільських школах. Цей навчальний заклад проіснував майже три роки. У 1892-му школу довелося закрити, бо така відверта українізація впала в око царської жандармерії. Почалися обшуки в родових маєтках, де під час трусу знайшли “несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины, наполненная местами, могущими возмущать крестьянские умы”. 

Тадей Рильський (ліворуч) з сином Максимом та Володимиром Антоновичем

Романівка, кінець 1890-х років

Окрім того, Тадей читав лекції для селянства, а також праці Шевченка, співав із ними пісень тощо. За це Рильського хотіли виключити з університету та відправити на заслання, але справа набула розголосу, тому обійшлося лише суворим наглядом поліції. Утім, це нагадувало справжнє ув’язнення, адже жандарми не дозволили поїхати на лікування за кордон одному з братів Тадея, і той помер від сухот.

Коли зрештою закінчилося навчання в університеті, Рильський не захотів більше займатися науковою працею й подався до села Романівка, що на Житомирщині. Тадей одружився зі своєю далекою родичкою Людґардою. Але у шлюбі прожили недовго – жінка померла.
Тадей майже сорок років прожив у Романівці. Займався господарством, безкоштовно консультував селян як юрист, укладав для них документи, позови тощо. У судах адвокатував на їхній стороні.
Попри те, що сам був католиком, у своєму маєтку розмістив православну церковно-парафіяльну школу. Пізніше збудував окреме приміщення для освітнього закладу. У ній Тадей і сам працював викладачем, і платив іншим вчителям за роботу. Власним коштом створив для селян бібліотеку.
Другою дружиною Тадея стала сільська молода дівчина Меланія із колишніх кріпосних. Вона неписемною, але закоханий Рильський не звертав на це увагу. До того ж дівчина мала неабиякий голос, співала як соловейко і тим зачаровувала всіх. У пари народилося троє синів, найменшого назвали Максимом, на честь Залізняка.
Помер Тадей Рильський 7 жовтня 1902 році у своєму маєтку. За заповітом його поховали на сільському кладовищі.
Син Тадея Максим напише: “Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея”, а Іван Франко називав Рильського-старшого одним “із ліпших знавців українського народного життя”.

Джерело : Сайт Український інтерес

У цій книзі надзвичайно цікаві зокрема економічні дослідження Тадея Рильського: «З Маковищ», «Студії над основами розкладу багатства», «Дім заробітків», «Про херсонські заробітки».

Найвагоміша заслуга цього великого патріота в тому, що він став першопрохідцем на шляху духовного відродження українства. Його служіння інтересам народу - приклад для мільйонів послідовників, серед яких на чільному місці його син Максим - славний нащадок того самого Тадея.

Життю видатного українця Тадея Рильського присвячено бібліографічній нарис «Етнограф, економіст, «хлопоман»:до 180-річчя від дня народження Тадея Рильського (1841-1902 рр.)» 

циклу «Українська галактика: видатні постаті»

Для перегляду брошури натиснути ТУТ

Пишаймося своєю історією і будуємо майбутнє