Творчий вечір Людмили Линдюк

 У бібліотечному просторі ЦРБ "Голосіївська" пройшов творчий вечір Людмили Линдюк, поетеси, композиторки, членкині Всеукраїнської творчої спілки "Конгрес літераторів України" та  Національної спілки журналістів України,  матері загиблого Героя  полку "Азов" Ігоря Линдюка (позивний Єгер). Ігор загинув, захищаючи Маріуполь та Україну. Людмила Василівна розповіла про свого сина, як він став бійцем "Азову" та оборонцем Маріуполя і як загинув під час виконання бойового завдання.

Старший лейтенант Ігор Линдюк на псевдо Єгер загинув 23 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Під час вуличних боїв він потрапив під мінометний обстріл й отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 53 роки.

Ігор народився в місті Кишиневі, Молдова, в сім'ї кадрового військового. Школу закінчив у Німеччині, у військовому гарнізоні, куди на певний час у зв'язку з відрядженням батька переїхала вся сім'я. Залюбки вчився. Особливо цікавився історією. 

Здобув освіту інженера-зоолога в університеті Угорщини. Згодом закінчив Ніжинський електроенергетичний технікум та офіцерські курси Національної Академії НГУ. Знав українську, угорську, румунську і російську мови.

2014 року Ігор вступив до лав добровольчого батальйону "Золоті ворота". У жовтні 2015-го перейшов до Окремого загону спеціального призначення "Азов", служив у групі розвідки спецпризначення. Побратими згадують його як одного з кращих майстрів своєї справи. Був на всіх бойових виїздах роти розвідки. 

Про складні важливі речі говорив спокійно, виважено, з розумінням причин і наслідків. Був людиною з власною внутрішньою точкою опори. І вмів стати опорою близьким. Він був непохитно-сталевим у питаннях, які стосувалися добра і зла. Твердо вважав, що добро необхідно захищати.

До останнього дня військовий перебував на передовій лінії оборони, захищаючи Маріуполь від російських загарбників.

За роки відданої служби був нагороджений відзнаками, серед яких медаль "За участь в АТО" і орден "За мужність" III ступеня (посмертно).

 Вічна пам'ять вашому сину, Людмило Василівно, а вам величезна подяка за такого сина і за те, що ви робите.

 Ми приклоняємось перед Людмилою Василівною, яка  знаходить в собі сили, пережив жах втрати, творити, надихає інших матерів загиблих бути сильними, незламними, поважати і цінувати нашу історію, наш народ,  себе.

 Дякуємо Людмилі Василівні за знайомство з надзвичайними українцями, побратимами сина та  родинами Героїв полку "Азов". 

"Я, "АЗОВ", викликаю вогонь на себе..."

 Без сліз неможливо було чути історії матерів Героїв Азову, які пішли першими і загинули. Красені сильні духом, сильні волею, сильні розумом. Велика шана їм і їхнім Матерям.

 Додає болю та забирає багато душевних сил неможливість поховати  тiла загиблих воïнiв. Через два роки після страшної дати жінка   сподівається, що колись-таки зможе поховати сина.

  Пекучий біль матерів загиблих синів-азовців, але   віра  у Перемогу над російським варваром незламна.

Вірші Людмили Линдюк читають 

радіоведуча, співзасновниця студії "Майстерня голосу" Наталія Довлатова та поетеси Тетяна Шпичук, Ольга Кроншевська

 Зараз допомагає жити Людмилі  її  донька Олена та Азовська родина - рідні загиблих, з якими вони об'єдналися у своєму горi.

 Героїзм і трагізм українських воїнів-захисників у пекельному двобої з осатанілим ворогом - приклади людяності й жертовності.

   Азовці стали символом незламності української нації.

Слава Україні! Слава Героям! Слава Героям "Азова"!