Сміх крізь сльози: 150 років тому народився Лесь Мартович
Бібліографічна новинка лютого
Понад століття тому він увійшов в українську літературу тонким психоаналітиком, відкривачем глибин душі земляків-галичан та й не лише їх. Читаючи оповідання і повісті Леся Мартовича, зайвий раз переконуєшся: він цілком сучасний. Бо образи його творів – це люди, які оточують нас. А атмосфера тодішнього галицького села багато в чому нагадує нинішні суспільні відносини.
Це була людина непересічного таланту, творчість якої свого часу високо оцінив Іван Франко. “Мартович надзвичайно пильний спостерігач життя галицького люду, причому він обдарований неабияким гумористичним талантом, – писав Каменяр у журналі “Слов’янський огляд”, а згодом у газеті “Буковина” і “Літературно-науковому віснику”. – Як ніхто інший, уміє він підмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону”,/
В українську літературу Л.Мартович увійшов збірками прози “Нечитальник” (1900), “Хитрий Панько і інші оповідання” (1903), “Стрибожий дарунок та інші оповідання” (1905) і повістю “Забобон”, яку В.Гнатюк видав уже після смерті письменника (1917). Основною темою творів Л.Мартовича є нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального й національного поневолення, викриття антинародного політичного устрою Австро-Угорщини, панівних верств та їх прислужників.
Немає коментарів:
Дописати коментар