14 травня 2021 року наша країна відзначає 150-ту річницю від дня народження новеліста-класика Василя Стефаника.
Як зазначає Р. Горак, Василя Стефаника називали Володарем дум селянських. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим.
Ще навчаючись у Коломийській гімназії, В.Стефаник активно включився у громадсько-політичну діяльність разом з Лесем Мартовичем та іншими однодумцями.
7 грудня 1936 року Василь Стефаник помер. Доля відміряла йому 65 років життя, але слово цього поета ходить поміж людей і вічно ходитиме, бо воно дароване Богом.
У Меморіальному комплексі Василя Стефаника в селі Русові Снятинського району, на Івано-Франківщині, де народився відомий письменник, усе, як і колись: побутові та особисті речі письменника, документи, що засвідчують його громадську діяльність.
Громада села береже пам’ять про свого славного земляка. Садиба письменника доглянута.
Поховано письменника в Русові, його могила — поруч із могилами матері, батька, сестри, дружини, друзів та прототипів новел письменника. На родинній могилі Стефаників завжди є живі квіти.
В.Стефаник. Камінний хрест.
Кожна історія Василя Стефаника пронизує читача до глибини душі, а його героям неможливо не співчувати.
Говорячи про його творчість треба згадати одну з найкращих і принизливіших новел «Камінний хрест». У ній розкрито трагедію вимушеної еміграції.
Не бачачи перспектив у тогочасній України, родина Івана Дідуха наполягає на міграції в Канаду, і зрештою той погоджується. А перед від’їздом оплакує своє життя, прощається з односельчанами і ставить на горбі на своїй ділянці хрест на згадку про себе. «Камінний хрест» - важкий та дуже сильний твір, власне, як і все у Василя Стефаника.
С. Процюк. Троянда ритуального болю. Роман про Василя Стефаника.
Цей психобіографічний роман є історією загадкового внутрішнього світу і харизми Василя Стефаника. Його манила й переслідувала троянда — символ життя і смерті. Ритуалом власної творчості він прагнув подолати трагізм і суперечності буття. У його житті і творчості чорне та біле, нехтуючи безпекою, часто опинялися поруч.
«Троянда ритуального болю» Степана Процюка — психоаналітичні версії історії загублених кохань, письменницьких страждань, палітра символів, дослідження творчого мовчання як втечі від перевтоми.
«..Сидів із сестрою Марією на печі. Обоє були у білих сорочечках. Було Різдво. Завивав вітер, нашіптуючи перші ірраціональні видіння. Той, хто роздає словесні царства, вже вибрав його. Але Маленький Білий Хлопчик ще нічого не знав про втручання вищої волі, яка запалила його серце. І ніхто ще не знав, крім Нього…»
Р. Горак. Кров на чорній ріллі. Есе-біографія Василя Стефаника.
Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником.
Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин — знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле.
Чув себе листком берези, котрого відірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив притулку. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг. Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Таким постає Василь Стефаник в есе-біографії Романа Горака «Кров на чорній ріллі».
«…Я писав те, що серце співало... Кажуть, я песиміст. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горюючи, і кров зі сльозами мішалися. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі – то це оптимізм…»
У статті використані інтернет матеріали.
Запрошуємо читачів до знайомства з творчістю В.Стефаника – найсильнішого новеліста української літератури.
Немає коментарів:
Дописати коментар