22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни

  22 червня 1941р… У Києві звістку про початок війни різні люди зустріли по-різному. Молодь, котра знаходилася під впливом пропаганди, була впевнена, що ворог буде розбитий за кілька перших днів, максимум – тижнів. Люди старшого покоління, ті, хто на свої очі бачив події Першої світової та громадянської, розуміли, що війна буде страшною й кровопролитною.

  Події першого дня війни прослідковується певна закономірність: ранок – невідомість, невизначеність, занепокоєність від незнання ситуації; після виступу В. М. Молотова о 12.00– шок і розуміння невідворотності подій.  

  Мешканець Києва Ф. Ф. Худяков у своїх спогадах детально описує події першого дня війни. “…Ранок 22 червня, неділя. Ми з Анею о 4 годині ранку зайняли чергу до продовольчого магазину за цукром … Біля семи ранку, перед самим відкриттям магазину почулося завивання сирени, й за правилами люди з черги почали розбігатися по домівках, незадоволені тим, що так невчасно розпочалася “учбова тривога”… Я побіг на базар. Потрапивши на базарну площу, я здивувався – міліція розганяла базар… На лінії трамваю зупинилося кілька вагонів. … А сирени вили, не перестаючи. Зненацька почулися постріли зеніток, і я побачив на чистому блакитному небі хмарки від вибухів снарядів… Селянка заголосила: – Та ніяка це не учебна (тривога), це – війна…»

  Я. П. Гніденко, киянин, в роки війни – командир розрахунку 82-мм міномета. “… Мені тоді було шістнадцять років… Пам’ятаю, що ніч на 22 червня я ночував у дворі в кузові вантажівки… Рано вранці, ще тільки починало сіріти, чую у небі гудить літак, а по ньому наші зенітки стріляють з усіх сил. Я думав, що то навчання…. Почалася війна і німці бомбардували Київ. Пам’ятаю, що на залізничному вокзалі були вбиті та поранені. А опівдні із динаміків ми почули промову Молотова…” 

 Подібна картина першого дня війни постає зі спогадів корінного киянина О. Я. Левченка. “…О 7 годині ранку я зненацька почув гул моторів. Підійшов до вікна. Дивлюся, у небі літаки, великі такі, багато їх. Стріляють по них наші зенітки, обабіч літаків розриви снарядів. Сирени виють і тривож- но гудять. Я зразу зрозумів, що це війна. Наш Київський завод станків і автоматів не бомбили. Бомбардували 43-й авіаційний, а ще “Більшовик” та 215-й. Десь годині о дев’ятій я поїхав до мами. День був спекотний. Дивлюся, їдуть автобуси, переповнені пораненими, біля них лікарі в халатах, а халати – в крові. Приїхав я до мами, батька вже дома не застав, побачив його лише через кілька років…У той же день 22 червня розпочалася загальна мобілізація. Усіх, від 18 до 50 років забирали до війська…”

Про ці важкі та скорботні дні, яки пережив Київ,

вам можуть розповісти наступні видання.

  Фотоальбом "Київ 1941-1943" виданий за матеріалами фотодокументальної виставки, що відбулася восени 1998р. в Музеї історії м. Києва. Він документує показані тоді фотографії та містить новий, досі неопублікований матеріал.

  Дитячі враження від подій 22 червня 1941 р. виклав на сторінках автобіографічної книги “Кияни. Війна. Німці.” відомий києвознавець Д. В. Малаков. “…Раптом якісь нечувані зловісні удари… З висоти пташиного лету відкривається панорама Києва. Ті незнайомі удари чути дещо приглушеними відстанню після яскравих спалахів, що змінюються в небі на цяточки диму… Батько каже, що б’є зенітна артилерія. І пояснює: якби то була війна, уже впав би не один ворожий літак.

Адже в газетах писали: кожен третій наш постріл влучає в ціль. А тут не поцілили жодного літака. Отже, мабуть, ми спостерігаємо навчання або репетицію свята… Лише опівдні виступив голова Раднаркому Молотов. Війна…" 

  Про життя в окупованому Києві - "при німцях", розказано у книжці "Оті два роки..."

 

  Книга спогадів киян, які жили у місті у роки Другої світової війни. Розповіді про перший день війни у Києві та фашистську окупацію міста. Більшість історій, опублікованих у книзі, були написані в рамках проєкту «Україна в роки Другої світової війни: повсякденний досвід виживання», який проводив Центр усної історії Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Студенти університету з 2010 року зібрали 30 історій. 

"...Клава, Ребе й Мар’яна раз-у-раз виходять на балкон, переконатися, чи справді війна розпочалася сьогодні вдосвіта, або вірніше, о дванадцятій годині дня промовою Молотова, бо ранкове бомбардування ще й досі видається їм лише повітряними маневрами.

  Справді, все це нереальне. Оцей примарний Київ, що відразу зробився подібний на старовинні гравюри, окутаний ніччю й кучерявими масивами садів; оцей раптовий зрив усієї звиклої рутини щоденности, оця розвернена безодня невідомости завтрашнього дня..."

 

  У 35 випуску журналу "Україна. Наука і культура" надруковано "Щоденник війни" киянки, педагога Г. К. Лук’янової. “22 червня 1941р. 10 година ранку. Сьогодні з самого ранку хвилювання. Ніхто не знає напевно: чи це звичайна для останнього часу у Києві тривога, чи щось серйозне. Всі збуджені, мешканці збираються на подвір’ї, передають один одному чутки, згадуючи слово “війна”.

 1 година дня. Все зрозуміло. Жахливо по своїй суті: війна! … гітлерівська авіація зранку бомбардувала міста й аеродроми нашої країни (бомбардували й аеродром поблизу Жулян – перший полустанок від Києва). Гітлерівські війська та війська Румунії й інших сателітів на світанку 22 червня перейшли державний кордон і рухаються вглиб країни. Напад для нас неочікуваний, а тому – небезпечний…”

 Наше прекрасне місто зазнало великих руйнувань, було знищено 800 промислових підприємств, 940 державних будинків, 140 шкіл, згоріли університет, міська публічна бібліотека, будинок Оборони. Було підірвано перлину української церковної архітектури – Успенський собор Києво-Печерської лаври. 

А розпочалося все ясного недільного ранку… Мир вам, кияни! 

У статті використані інтернет матеріали.