“Шановані люди нашого району”

1 жовтня у всьому світі відзначається
Міжнародний день людей похилого віку

Наші дорогі і шановні люди поважного віку! 
Від усього серця вітаємо Вас зі святом!  
Нехай сонечко Вам завжди посміхається, а дощик ніколи не наверне сльози на Ваше серце. Хай завжди буде любов і мир у Вашому домі, добро та щастя, радість та натхнення! Бажаємо Вам довголіття та злагоди у Ваших душах! Нехай в цьому стрімкому світі завжди по-особливому світиться родинний теплий вогник – вічне джерело наснаги й любові.

Баженова Лідія Едмундівна

19 років було київській студентці Лідочці, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Разом з колективом трикотажної фабрики, де працювали її батько та дід, вона евакуювалась у Саратовську область. Там фабрика розгорнула роботу — налагодила випуск воєнної трикотажної продукції. Лідія Баженова працювала по 12-14 год. на добу, вона витримала суворий іспит на мужність. 

По закінченні війни вона присвятила все своє подальше життя плетінню трикотажних виробів. 25 років тому Лідія Едмундівна стояла біля витоків створення ради організації ветеранів фабрики “Роза”, з тих пір бере активну участь у всіх громадських заходах, засіданнях та святах читацького клубу “Радість”, який вже 10-й рік працює у бібліотеці ім. М.П. Стельмаха ЦБС Голосіївського району м. Києва. В Інтернет-залі ЦРБ ім. М.О. Некрасова діє її виставка аматорського рукоділля "Подарунки своїми руками".

Кірєєв Георгій Олександрович

Кірєєв Георгій Олександрович - надзвичайна людина, ветеран Великої Вітчизняної війни, поет, автор 14 поетичних збірок. На його вірші створені пісні видатними композиторами. Він лауреат Міжнародної премії ім. С.С. Гулака-Артемовського та Всеукраїнського конкурсу "Створимо сучасну українську патріотичну пісню".

Георгій Кірєєв – корінний киянин, народився 1923 року у сім’ї працівників заводу «Арсенал». 1941 року юнак закінчив школу. За два дні потому розпочалася війна. До армії пішов добровільно. «Думав місяців на два, а вийшло - 1418 днів», - розповідає Г.О. Кірєєв. Кажуть, що сапер помиляється лише один раз у житті. Георгій Олександрович за роки війни розмінував 10 000 мін та снарядів. Був тричі пораненим. Його прошило вісім фашистських куль, а в Сталінграді його визнали убитим і надіслали батькам "похоронку". Після Сталінграду Георгій Олександрович визволяв Смоленськ, Білорусію, Литву. 

Після закінчення Великої Вітчизняної війни у Кірєєва Г.О. почалося інше життя - він повернувся зі Східної Пруссії в рідний Київ, поступив вчитися в Політехнічний інститут. Після його закінчення був направлений працювати в Міністерство фінансів України, де пропрацював 35 років. 

У 1987 році Георгій Олександрович Киреєв вийшов на пенсію і включився в ветеранський рух. Він працював спочатку першим заступником голови міського патріотичного клубу «Пошук», а потім став заступником голови Організації ветеранів Голосіївського району. Користується заслуженим авторитетом у всіх жителів міста, які його знають. 

Георгій Олександрович є Почесним ветераном міста-героя Києва та України, його талант, скромність, толерантність і щедрість душі - головні якості, які відрізняють поета, солдата і громадянина Кірєєва.

Логінова Надія Сергіївна

Логінова Надія Сергіївна, розпочала роботу бібліотекарем у військовій частині у 1947 році. Під час війни Надія Сергіївна врятувала не один десяток життів, працюючи у санітарному поїзді.  Має багато відзнак та нагород. 

"В суспільстві існує думка, що люди похилого віку - "відпрацьований матеріал". Але погодьтеся, що літня людина - це, перш за все, багатогранна історія життя, зрілість духу і безцінний досвід. Кожен вік наповнений сенсу, а це означає, що зима життя так само важлива, як і літо", - ділиться Надія Сергіївна. 

Ми, бібліотекарі, з великим задоволенням навідуємось у гості та поздоровляємо зі святами наших шановних ветеранів - мешканців нашого району. Ми Вами пишаємось!!!
Дай, Боже, Вам Миру, Добра, Здоров’я, Вам та Вашим рідним!!!

***

Роман Повзик
Бабусі наші й наші дідусі,
Ми вам вклоняємось у ноги
За те, що ви (без вийнятку усі)
Переживали наші біди і тривоги.

       Спасибі, що ви днями і роками

Турботами внучаток живите.
І теплими та ніжними руками 
Нас грієте… Ми любим Вас за те.

Рідненькі наші, щиро Вас кохаєм,

Для нас Ви – наче сонце у пітьмі.
Ми все життя Вас ніби знаєм,
А все ж якісь Ви загадково-чарівні.

Іде бабуся містом у хустині, 

Іде поволі, у волоссі – сивина. 
В очах життя, його ж і нині 
Своїй сім'ї віддасть, віддасть вона.

Сидить дідусь, а біля нього диво – 
Малий онук, точнісінько, як він. 
Милуєшся: ”О, Боже, як красиво! 
Прошу спинися, часу плин !”

                                    Можливо, той дідусь тому онуку

Змайструє дерев'яного млина.
Малий візьме ту іграшку у руки,
А в ній любові щирої сповна.

Бабуся вишиє рушник онуці,

Рушник той буде з нею все життя:

Червоний мак, волошки, наче в луці:

Душі бабусиної відбиття.

І крізь роки, і крізь десятиліття

Згадають внуки час казковий той:
Маленький млин як пам'ятку століття,
Рушник квітчастий як зв'язок з весной

А поки всі ті роки ще в маршруті,

Бабусей, дідусем Ви дорожіть.

Не можна, щоб Вони були забуті!

Не можна! Їх не можна не любить!

Бабусі наші й наші дідусі,
Ми вам вклоняємось у ноги
За те, що ви (без вийнятку усі)
Переживали наші біди і тривоги.