Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

 У рамках "Програми зміцнення та розвитку міжнародних зв'язків" відділ абонементу    розпочинає цикл захоплюючих подорожей сторінками історії дев'яти великих міст світу. На це нас  надихнула книга Арі Турунена, відомого фінського соціолога та письменника.

 Перша наша  розповідь про головний порт Єгипту та друге за величиною місто країни – Александрію.

 Александрія — мальовниче місто, яке розташоване на узбережжі Середземного моря в 225 км від столиці Єгипту — міста Каїра, в дельті річки Ніл. Місто, яке було назване на честь свого засновника — Александра Македонського, перетворилося на відомий культурний, політичний та економічний центр.

 Вже в давнину знаменита столиця династії Птолемеїв прославилась своїми пам’ятками історії та культури. В Александрії знаходилась велика бібліотека, зібрана афінським державним діячем та філософом Деметрієм Фалерським. Тут же ж знаходився і Фароський маяк, зруйнований двома сильними землетрусами 1303 та 1323 років. А сама Александрія стала місцем, в якому історія здійснила трагічний поворот в епоху Клеопатри, Юлія Цезаря, Марка Антонія та Октавіана. На початку минулого століття місто перетворилось на своєрідну Мекку для вільнодумної інтелігенції з усього світу. 

 Вулиці сучасної Александрії, торгова Ель-Хорея та Небі Даніель, що її перетинає, були відомі 2300 років тому як Канопський шлях і вулиця Сома. Цими вулицями ходив Архімед, а також Цезар і Клео­патра, останні, мабуть, рука об руку. На тому кінці вулиці Сома, що виходить до моря, римляни встановили три обеліски, які називають Голками Клеопатри. Вони й досі існують, проте перебувають в інших місцях. Один з них височіє на березі Темзи у Лондоні, другий — на площі Згоди у Парижі, а третій — в Центральному парку Нью-Йорка. 

 Свого часу Александрія була унікальним космополітичним і богемним містом Середземномор’я. Тут великі мислителі античності знаходили натхнення для своїх праць. Вчені, поети та філософи зобов’язані були створювати такі твори, в яких сяюча слава Птолемеїв не могла залишитися непоміченою. Александрія не відставала від таких міст, як Рим, Афіни і Ефес, та була головним центром західної культури. У місті знаходиться безліч пам’яток елліністичної пори, включаючи музеї, мечеті та  інші стародавні архітектурні споруди. 

 В Александрії неймовірна кількість пам’яток архітектури

 Найкрасивішим куточком Александрії місцеві жителі та туристи називають королівський парк Монтаза. Палацовий комплекс, розташований в самому кінці Александрійської набережній, був побудований в кінці XIX століття та служив для королівської сім’ї літньою резиденцією. Тут, в розкішних садах на березі Середземного моря, правителі Єгипту ховалися від Каїрської спеки.
 Великий палац, який піднімається на скелі над морем, був побудований в турецько-флорентійському стилі. Всередині — понад 250 розкішно оздоблених кімнат. Палац закритий для відвідувачів, так як сьогодні він є офіційною резиденцією президента. Парк палацу Монтаза — неймовірно популярне й надзвичайно красиве місце для прогулянок. Його прикрашають мости, альтанки, скульптури, фонтани, тропічна зелень і тінисті алеї.

 Серед пам’яток архітектури, що збереглися, — Мечеть Абу ель-Аббаса. Головна мечеть Александрії названа в честь одного з найбільш шанованих єгипетських святих Абу ель-Аббаса Аль-Мурсі.

 Майже повністю перебудована в 1944 році, мечеть вважається шедевром будівельного мистецтва. Сьогодні ця білосніжна мечеть є однією з найкрасивіших не тільки в Александрії, а й в усьому Єгипті. Її високі стіни прикрашені білим штучним каменем, різьблений мінарет підноситься на 73 метра, сходи до обох входів оброблені гранітом. Усередині будівля прикрашена гранітом і мозаїкою, а височенні склепіння розписані традиційним орнаментом — арабесками. Мечеть зведена в андалузькому архітектурному стилі і є найбільшою в місті.

 Також приваблює Королівський Музей коштовностей, який першопочатково був палацом принцеси — є справжнім архітектурним шедевром. Числені кімнати і зали зберігають рідкісну колекцію живопису, скульптури та різних елементів декору, а також безцінні дорогоцінності династії Мохаммеда Алі. У колекції музею — скарби, накопичені королівською династією майже за 150 років свого правління (з 1805 по 1952 рр.).

 Тут представлені предмети мистецтва, статуї та картини, подарунки королям з нагоди весіль і важливих дат. Найціннішими експонатами є особисті прикраси королівської сім’ї, а також символи державної влади. Серед предметів розкоші виділяються корона з платини, прикрашена 2000 діамантів та шахи із золота. Музей кожні два роки проводить Александрійське бієнале, на якому виставляються витвори мистецтва країн Середземномор’я. Окрім того, тут відбуваються виставки видатних сучасних художників. 

У грецькій частині міста розташовується обсерваторія,  другий за розмірами в Єгипті зоопарк,  ботанічний сад, в центрі якого ви знайдете палац Антоніадіса та  найславетніша бібліотека світу.

Александрія — місто Александра Великого

 Александрія була заснована  у 331 році до н. е. за наказом Александра Македонського. Він хотів бачити місто, незалежне від розливів Нілу. Також йому потрібно було торгове місто, яке б наблизило Єгипет до грецького світу. Александр передав справу спорудження Александрії своєму полководцеві Клеомену. Разом з архітектором Дінократом Клеомен спроєктував місто таким чином, що його форма та прямокутно-сітчаста система кварталів вирізнялися поміж усіх інших античних міст. Вулиці, наприклад, мали бути найширшими з усіх, які коли-небудь тут бачили.

Коли Александр Македонський помер через вісім років після заснування міста, влада у державі була розподілена між його полководцями. Птолемей, друг дитинства Александра, був єдиним із них, хто не жадав прибрати до рук всю імперію. Йому був потрібен лише Єгипет. Птолемей перевіз тіло Александра Великого до Александрії та поховав у збудованому ним Мавзолеї. Так він намагався нагадати жителям про еллінське походження міста.

  Коли влада змінюється, новий керманич зазвичай знищує старі структури та звичаї, влаштовує кардинальну трансформацію, називаючи це реформуванням, демонструючи тим самим свою могутність. Усі незгодні з цим дістають тавро консерваторів або ворогів змін. Часто в урядових палацах прагнуть позбутися старих працівників.  Птолемей так не чинив. Можливо, він за своє життя побачив настільки багато безглуздих битв і засліплених владою правителів, що вирішив випробувати інший спосіб правління. Він намагався схилити єгиптян на свій бік власною доброчесністю. Птолемей поважав єгиптян, хоча ніколи не хотів опанувати місцеву мову. Він публічно віддавав шану як єгипетським, так і грецьким богам. Будучи мудрим дипломатом, Птолемей не оголосив себе ані царем, ані фараоном. Щодо себе він вирішив користуватися старим перським словом "сатрап", що означало губернатор.
 Александрія розташована в чудовому місці, на перехресті трьох континентів. Грецькі купці привозили сюди родоське вино, афінський мед, чорноморські горіхи, візантійські сухофрукти та сири. Торгові судна, що приходили з Червоного моря, були переповнені прянощами з Азії, парфумами та пахощами з Аравії. Нілом прибували леопардові шкури з Африки. З Малі каравани привозили її славнозвісну сіль. Склади міста були набиті вщент ліванським кедром.

 Розвиткові торгівлі сприяв маяк на острові Фарос. Він спрямовув торговий люд до Александрії та вказував шлях кораблям в Александрійську гавань.   Під час спорудження у 280 р. до н. е. він був одною з найвищих світових споруд. Лише піраміди Гізи могли зрівнятися з ним.  Цей шедевр цивільного будівництва  був одним із Семи чудес античного світу. Спостерігач міг  бачити маяк на відстані п’ятдесяти кілометрів.  Його мідне дзеркало відбивало вночі світло багаття, а вдень — світло сонця. Він справляв настільки сильне враження, що мореплавці почали називати Фаросом радше маяк, ніж сам острів, де його було збудовано.  Завдяки маяку Александрія перетворилася на найжвавіший порт світу. Птолемей ІІ, що ввів у дію маяк, заснував численні міста на узбережжі Червоного моря та побудував зрошувальні канали. Нові міста розвинули торгові зв’язки та ще більше пожвавили економіку. 
 Також Александрія стала центром мистецтв. У світі високо цінувалися тамтешні вироби зі скла, ювелірні прикраси, скульптури та мозаїки. Завдяки атмосфері невимушеності та підприємництва Александрія почала зростати та манила до себе мешканців з міст Анатолії, островів Греції і особливо з Палестини. Гавані були відгороджені, і перш ніж потрапити в місто, потрібно було в портових митницях сплатити податки за привезені товари. Тут у приїжджих відбирали всі книжки, а для власника виготовляли їхні копії. Оригінали відправляли в бібліотеку, яка містилася в Мусейоні.  

Александрія — місто книг

Александрійський Мусейон (худ. реконструкція)

 Честолюбною метою Птолемея було зробити з Александрії найдивовижніше місто в світі. Місто-конкурент Афіни стало ще більш нетолерантним і Птолемей відчув, що час настав. Він почав запрошувати до себе вчених, філософів та мислителів,  яких зневажали в Афінах. Зокрема, Птолемей запропонував притулок  Деметрію Фалерському. Він  ухопився за цю пропозицію і завдяки його дружбі з Птолемеєм утворився найпотужніший культурний інститут серед усіх, що будь-коли існували. Ідеї Сократа, Платона та Аристотеля знайшли середовище для випробування на практиці саме тут, в Александрії.

 Деметрій став ініціатором створення Александрійського Мусейону та   бібліотеки при ньому.   Він запропонував Птолемеєві зібрати всю літературу світу в одному місці, де зберігалися б копії всіх творів, наявних на той час. Ні більше, ні менше. Так можна було б здобути відомості про різні народи, їхню історію, звичаї та географію.  Птолемей надихнувся цією ідеєю, розуміючи, що знання — це сила. Дуже швидко полиці палацу почали заповнюватися сувоями папірусу, так народжувалося нове явище: книжкові полиці почали називати словом bibliothēkē. 

 Настав час шукати краще за палац місце для зберігання книг. Деметрій запропонував побудувати в центрі міста  Мусейон — храм муз, науки та мистецтва. Інакше кажучи, музей.   У музеї, крім зібрання книжок, надавалася можливість учитися та здійснювати наукові дослідження. Тут  були зали для праці, лабораторії, обсерваторія для спостереження за небесними світилами, їдальня та помешкання для вчених, які жили там за рахунок держави. 

У величезній бібліотеці зберігалося близько 700 тисяч книжок. Стародавня книга не була схожа на сучасну. Її писали на листках папірусу. Коли аркуш закінчувався, до нього приклеювали наступний. Були книжки завдовжки в 100 м. і більше. Кінець такої книги прикріплювали до стержня (кістка, палиця з дерева чи металу) і згортали в сувій. Потім перев’язували шнурком, а якщо вона була цінною, то укладали в трубку-футляр з дерева.
  У стінах бібліотеки було влаштовано ніші для папірусних згортків.  Там було принаймні десять великих кімнат, кожна з яких була присвячена певній галузі знань. Окремі кімнати були відведені під риторику, театр, поезію, астрономію та математику. 

 Як бібліотека, так і музей були розділені на відділення. У менших кімнатах бібліотеки дослідники могли спокійно працювати або брати участь в обговореннях. У парку при Мусейоні розташовувалися зоопарк і ботанічний сад.  

   Птолемей помер у 283 р. до н. е., лише за два роки до того, як музей і бібліотека були завершені. Деметрій помер трьома роками пізніше в результаті нещасного випадку, від укусу ядовитої змії. Він перебував тоді під домашнім арештом, оскільки розсердив сина та наступника Птолемея, Птолемея II. Деметрій зробив класичну помилку радника, порадив поставити не на того коня. Він рекомендував Птолемеєві обрати спадкоємцем іншого сина, і Птолемей ІІ не міг цього пробачити. За іронією долі найвизначніший стратег елліністичної епохи помер як відлюдник, виснажений і залишений напризволяще друзями. Відомий його вислів: "Коли у тебе все добре, справжні друзі прийдуть до тебе лише на запрошення, у важкі часи вони прийдуть самі". 

Александрійська бібліотека (гравюра, 19 ст.)

 Утім, Птолемей ІІ був заступником культури. Він відвідував лекції у Мусейоні, був щедрим захисником учених, розширив біб­ліотеку та власне Мусейон. Навряд чи у будь-якому іншому місті поважали бібліотекарів так, як в Александрії. Доглядач бібліотеки Мусейону був одночасно радником царя. Після смерті Деметрія колекцію бібліотеки доручили талановитому організаторові Каллімаху з Кирени. Сувої папірусу були розподілені за різними категоріями. Їх розділяли на "книги" (якими ми їх знаємо сьогодні), згідно зі стандартними розмірами сувою. Каллімах здійснив колосальну роботу, створивши перший бібліотечний каталог (Pinakes). У ста двадцяти свитках було впорядковано критичний і біографічний реєстр авторів, чиї праці були зібрані в Александрійській бібліотеці. Хоча каталог було пізніше втрачено, він залишався довідником з грецької літератури аж до часів Візантійської імперії.

 Поступово було створено граматику з розділовими знаками та знаками наголосу. Систему наголосу винайшов дослідник бібліотеки Аристофан Візантійський. Він належав до групи лінгвістів і поетів, завданням яких було копіювати та записувати всі створені до того часу твори грецької літератури та реконструювати написання оригіналів текстів. У бібліотеці працювало багато перекладачів. Грецькою було перекладено п’ять перших книг Тори, іудейського Старого Заповіту, а зрештою і весь Старий Заповіт, Септуагінту.

 Каллімах наголошував, що слід уникати наслідування майстрів минулого, адже новий час потребує нової літератури. Третій завіду­вач бібліотеки, Аполлоній Родоський, був одним з таких нових літературних талантів. Він написав твір «Ясон та Аргонавти» — можливо, найвідоміший роман еллінської епохи.

 Птолемеї колекціонували тексти як одержимі. Було зібрано багато ієрогліфічних творів часів жерців Стародавнього Єгипту. Вдалося придбати також бібліотеку Аристотеля в повному обсязі. Крім Греції, книжки закуповували у Вавилонії та Індії. Птолемей ІІІ Евергет особливо захоплювався "позичанням" праць для копіювання та перекладу. Часто назад повертали копію, а оригінал залишався в Александрії, як це сталося з творами Еврипіда, Есхіла, Софокла. У деяких джерелах зазначається, що під час своєї зупинки в місті всі судна були зобов’язані пред’явити колекцію текстів для копію­вання.

 За часів розквіту в бібліотеці налічувалося, напевно, більше півмільйона папірусних сувоїв. Більшість із них містила понад один твір. За ініціативи Птолемея ІІІ у 235 р. до н. е. у храмі Серапіса було засновано дочірню бібліотеку, де зберігалися сорок тисяч нових згортків. Дві Александрійські бібліотеки разом становили собою найбільше сховище знань, створене людством до того часу. Завдяки бібліотеці, поетам і лінгвістам, Александрія перетворилася на центр транспортування та продажу книжок. Копіювання творів класиків полегшувало те, що Єгипет був монополістом у виробництві папірусу. 

 Александрія видавала книжки на експорт і конкурувала з іншим містом бібліотек Пергамом. Пергамська бібліотека мала 200 тисяч рукописів. Жителі Александрії та Пергама змагалися між собою в збиранні книжок. Правителі Єгипту навіть заборонили вивозити з країни папірус. Проте пергамські правителі знайшли вихід. У Пергамі було винайдено новий вид матеріалу для письма — пергамент. Його виготовляли з добре вичиненої шкури молодої худоби. Пергамент був значно дорожчим, аніж папірус, проте більш довговічним.

 Приїзд Цезаря вирішив долю Александрії

 Стосунки Юлія Цезаря та Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, розпалили уяву нащадків і зробили Клеопатру найвідомішою царицею в історії людства. Утім, любовні пригоди Клеопатри залишалися в тіні поряд із брутальністю військового уряду римлян, яких не цікавили культурні здобутки Александрії.  Цезар не був найбільш одержимим із диктаторів Риму, проте його візит не приніс Александрії нічого доброго. Коли Цезар зі своїми загонами вторгся до Александрії у 48 р. до н. е., єгипетська флотилія оточила його. Він наказав своїй команді підпалити кораблі, проте полум’я швидко поширилося на все місто. Запалала бібліотека, а з нею чотириста тисяч папірусних сувоїв. Існують суперечливі відомості щодо причин пожежі: або підпал було зроблено навмисно, або пожежа перекинулася з палаючих кораблів Цезаря. Хоча друга бібліотека збереглася, Александрія вже ніколи не повернулася до втраченої величі. Головна бібліотека проіснувала 233 роки — її історія це реальні події, переплетені з легендами. Бібліотека прославилася не лише кількістю книг, а й насамперед сузір’ям блискучих учених. Фактично не було жодної галузі науки, в якій би генії Александрійської бібліотеки не перевершили весь світ.
 Джерело: https://www.rulit.me/books/zabuti-istorii-mist-yak-bagatstvo-ta-kulturnij-rozvitok-zdobuvayutsya-tolerantnistyu-read-551279-10.html#section_13

 Нове життя Александрійської бібліотеки

  12 лютого 1990 році в Асуані в присутності глав держав та офіційних осіб було підписано декларацію про відродження античної бібліотеки Александрії. Благородний проєкт втілювався в життя під егідою ЮНЕСКО й уряду АРЄ.

  Нарешті, у 2002 році уряд Єгипту  відчинив двері найбільшої скарбниці світу, що зберігала всі відомі тексти античності. 

 Ультрасучасна Александрійська бібліотека милує око на березі Середземного моря поряд з планетарієм і університетом — на тому ж місці, де, ймовірно, стояла дві тисячі років тому. Серед експонатів, знайдених тут до початку будівельних робіт, виявилися два уламки мозаїки. Експерти вважають, що мозаїка, очевидно, була частиною підлоги з царського палацу. Вишуканий архітектурний дизайн бібліотеки — диск, який занурився у водну гладь басейну, — символізує Сонце Єгипту.  Цей будинок — один з найбільш яскравих зразків архітектури нинішнього Єгипту. Головний вхід прикрашає скульптура Деметрія Фалерського. Дванадцятиметрова гранітна статуя щедрого покровителя поетів і вчених  вітає гостей біля входу. Ця найбільша статуя, піднята нещодавно археологами з дна моря. 

 Архітектори постаралися передати дух античної бібліотеки й водночас створити установу, здатну задовольнити потреби сучасних читачів. Площа бібліотеки займає 40 тис. кв. метрів. Нова Бібліотека вмістила під своїм дахом майже 8 млн. найцінніших книг, зібраних з усього світу та 10 тис. давніх манускриптів. 
 Bibliotheca Alexandrina сьогодні — це не лише місце зберігання рукописів, а й культурний та дослідницький центр. Також в будівлі також розташовані лабораторії для проведення реставраційних робіт, кілька конференц-залів,  мистецька галерея, три музеї, науково-дослідний відділ  та багато іншого. 
 Тут не прагнуть зібрати всі книжки світу — це завдання непідсильне навіть для бібліотеки Конгресу США з її величезними коштами, — але хотіли б зберегти вірність духу мусейону, створивши атмосферу суворої науковості й відкритості для всіх, це місце зустрічі світових культур і набуття універсальних знань.  На думку упорядників бібліотеки, вона має стати для світу вікном у Єгипет, а для Єгипту — вікном у світ.

Шановні читачі, якщо вас зацікавила наша віртуальна подорож, 

залишайте свої коментарі.