Бібліографічна новинка
Не согрішити проти правди
Григорій Михайлович Тютюнник – талановитий український письменник, митець
з гострим проникливим зором, творець глибоких. національно виразних характерів,
лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.
«Я знаю одне, що треба писати хороші твори, а хороші вони будуть тільки
тоді, коли писатимемо правду» - ці слова письменника стали гаслом всієї його
творчості.
Український письменник Григір Михайлович Тютюнник доводиться молодшим
братом по батькові Григорію Михайловичу.
Цікаво, що Михайлу Васильовичу Тютюннику судилося стати батьком двох
лауреатів Шевченківської премії (що характерно: обоє отримали їх посмертно).
Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради
добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то
переплутав ім'я і записав онука Григорієм.
Про дідову витівку дізналися, коли Григорію було вже років п'ятнадцять —
на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за
іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали
звати Григором.
Він добровольцем пішов на фронт, був двічі тяжко поранений, двічі втікав
з полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини
та Чехословаччини.
Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам'яті і свідомості
письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця.
Після воєнних років був на педагогічній роботі, працював співробітником
львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність.
Перше оповідання Григорія Тютюнника «Мирон Разбейгора» був надрукований у
журналі «Радянський Львів».
У його творчій спадщині є збірка оповідань «Поорані границі», повість
«Хмаринка сонце не заслонить», роман «Буг шумить», поетична збірка «Журавлині
ключі», що з’явився вже через два роки після смерті письменника. Але особливе
місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства посідає
роман «Вир». Його поява стала справжньою подією в літературному житті країни,
засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної
словесності.
У першій книзі він хотів показати українське село напередодні війни, у
другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя.
Про свою літературну школу Григорій Тютюнник залишив цікаві думки: «…я
багато передумав, учився думати в Толстого, і хоча в багатьох питаннях з ним не
згодний, проте, зрозумів одне: необхідно писати так, щоб добуток не був
одноденним». Саме так і написані його твори.
Немає коментарів:
Дописати коментар