Іван Миха́йлович Дзю́ба — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАН України, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України
Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України.
Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика».
Народився 26 липня 1931 року в с. Миколаївка Ольгінського (тепер — Волноваського району) Донецької області (тоді Сталінської).
Закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Друкуватися почав з 1959 року.
1962 року – звільнений з посади завідувача відділу критики журналу “Вітчизна” – “за ідеологічні помилки”. А згодом і з роботи у видавництві “Молодь”.
Ще одним рядком до присуду гонінь став несанкціонований вечір у Першотравневому парку Києва, проведений 31 липня 1963, присвячений 150-річчю з дня смерті Лесі Українки, в якому взяли участь І.Дзюба, Т.Цимбал, М.Коцюбинська, І.Драч, С.Тельнюк, М.Вінграновський, Ю.Назаренко, І.Жиленко.
У вересні 1965 року на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” (Київ) разом з Василем Стусом та В’ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.
У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях.
1973 року — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув’язнення і 5 років заслання за “антирадянську” працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після “помилування” його не оголосили “тунеядцем” завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім’ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі.
Праця “Інтернаціоналізм чи русифікація?” (Лондон, 1968; журнал “Вітчизна”, 1990, №5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір “пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР”.
Восени 1989 року був одним з співзасновиків Народного Руху України.
У листопаді 1992 року став другим міністром культури вільної України.
Один з учасників ініціативної групи “Першого грудня”.
Іван Дзюба був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.
В незалежній Україні Іван Дзюба працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, а з 1997 року працює співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
За останні тридцять років Іван Дзюба написав та видав у світ близько двох десятків книг, які присвячені українському світу літератури, мистецтва, культури. Більше того, він підтвердив своє високе звання публічного інтелектуала в численних полемічних та публіцистичних працях, спрямованих на викриття ідеології Третього Риму, діяльності українофобських елементів, численні літературознавчі студії від Тараса Шевченка і до Сергія Жадана.
Не оминає своє увагою Іван Дзюба й найближчі трагічні події, які сталися з російською окупацією частини Донеччини таЛуганщини, а також Криму, намагаючись продемонструвати в своїй книзі "Донецька рана України" (2015) не тільки безперервність української культури на теренах Донеччини, а й розглянути політичні, психологічні та історичні причини окупації та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їх наступників у вигляді червоних директорів та олігархів.
Напевно, важко буде назвати іншого українського публічного інтелектуала порівняно з Іваном Дзюбою, який впевнено перейшовши межу 90-ліття, далі демонструє запальне бажання продовжувати роботу над улюбленою справою, відмовляючись від спокою та бронзи.
До видання увійшли праці Івана Дзюби, та література про нього із фондів Голосіївської ЦБС.
Запрошуємо відвідати бібліотеку і ознайомитись з творчістю нашого видатного сучасника
