Сто років «Березолю». Що відомо про театр?

Сьогодні, 31 березня 2022 року — рівно сторіччя з дня заснування студії-театру «Березіль», що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві.

Що це за театр?
«Березіль» — це український театр-студія, один із перших українських радянських театрів.

Хто та коли заснував?

Театр заснував Лесь Курбас 31 березня 1922 року.

Де був розташований театр?

Спочатку «Березіль» був у Києві. У 1926 році його було переміщено до Харкова. Там він зайняв приміщення, яке до цього належало театру імені І. Франка під керівництвом Гната Юри. Нині це будівля Українського академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка (назву «Березіль» має його мала сцена).

Чим цей театр цікавий?
Лесь Курбас запропонував українцям новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати — і це в умовах, коли «совєтські» переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї.

Який репертуар мав театр?
«Березіль» ставив буквально все, робив

акцент і на репертуарі Театру корифеїв, і на популярних п’єсах 20-х років, і на класиці:
Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко. Новий театр не боявся брати теми, які висував час. Активно залучали драматургію Миколи Куліша, трагедії, у яких порушували теми голоду в селі; розриву між ідеалами і дійсністю.
«Березіль» вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Курбас ставив не примітивні агітки, а класичні твори. Наприклад, на тему селянської війни він поставив п’єсу Проспера Меріме «Жакерія».

Яка доля спіткала Леся Курбаса?
На хвилі згортання українізації Леся

Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п’ять років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.
Влітку 1937 року особлива трійка Управління НКВС Ленінградської області РРФСР засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Він був розстріляний на початку листопада 1937 року в урочищі Сандармох, разом з іншими 1 111 представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «розстріляного відродження».

Що сталося з театром?
У 1935 році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр
ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині.

Джерело сайт:

Шановні користувачі!

Сподіваємось, що війна скоро закінчится... Двері нашої бібліотеки знов відкриються для вас  і ви зможете отримати цікаву добірку літератури з даної теми.

Міста-герої Київщини: цікаві факти та сторінки історії

 Три міста-герої Київщини

У березні Президент України Володимир Зеленський присвоїв почесну відзнаку «Місто-герой України»: Гостомелю, Ірпеню та Бучі для відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті міст від збройної агресії російської федерації.

«Вечірній Київ» зібрав найцікавіші факти про три міста-герої Київщини, які вже впродовж місяця мужньо тримають оборону передмістя столиці, не дозволяючи ворогу просунутися уперед.

Для більш  детального перегляду інформації натисніть ТУТ

Шановні відвідувачі!

Триває війна. Нам усім важко змиритися з трагічними подіями, які зараз переживає наша Батьківщина. Єдиний шлях – чинити спротив збройній агресії РФ. І ми це успішно робимо.
Життя продовжується…

Наша бібліотека буде надавати вам корисні інформаційні матеріали в режимі онлайн. Ми будемо намагатися робити це цікаво, оперативно та актуально.

Віримо, що всім нам до снаги побороти труднощі та працювати на наближення нашої перемоги! А ми обов’язково переможемо!

Українські перемоги: історія успіху

Битва під Оршею (1514 рік)

Гетьман Костянтин Острозький

Битва під Оршею 1514 року прекрасний приклад, коли 15-ти тисячне військо Великого Князівства Литовського під проводом гетьмана Костянтина Острозького розгромило 80-тисячну московську армію, яка прагнула захопити землі сучасної України та Білорусі.
Використовуючи суперечності між московськими воєводами, волинський князь Костянтин Острозький нападав на них порізно, а ті, за свідченнями літописів, із заздрості видавали один одного. Під натиском важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена.
Результат: тріумф військ Великого Князівства Литовсько-Руського над московською армією. Хіба це не прекрасно?

Перемогли 1514-го – переможемо і 2022-го!

Рекомендуємо прочитати:

Рущенко, І. Війна цивілізацій. Анатомія російсько-українського конфлікту - Київ, 2020.

Автор намагається дати відповідь на фундаментальні запитання: з ким, чому і за що ведеться війна? Що штовхає Московію 500 років поспіль незмінно спрямовувати зброю проти України? Якими принципами, методами, технологіями керується агресор?. Україна залишається форпостом європейської (західної) цивілізації і веде війну за існування та власну ідентичність з московсько-ординською цивілізацією, що не змінює власний соціокультурний код сотні років від моменту свого виникнення на руїнах монгольської імперії.

Похід запорізьких козаків на Москву (1618 рік)

Гетьман Петро Сагайдачний

Понад 400 років тому відбувся похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.
У 1618 році під час польсько-московської війни українські козаки на чолі із Гетьманом Війська Запорозького Петром Конашевич-Сагайдачним, здійснили похід та взяли в облогу Москву. 20 тисяч козаків йшли воювати разом із польським військом, яке очолив королевич Владислав. Як результат, до Речі Посполитої відійшли Смоленськ, Новгород-Сіверськ та Чернігівські землі, які до того були загарбані Москвою.

Конотопська битва (1659 рік)

Гетьман Іван Виговський

363 роки тому відбулась легендарна Конотопська битва. У 1659 році козацьке військо на чолі із гетьманом Іваном Виговським (за підтримки Кримського ханату) отримали блискучу перемогу над московським військом під керівництвом Олексія Трубецького. Ця битва – один із ключових епізодів московсько-української війни (1658—1659 рр.)
Гетьману Виговському вдалося заманити московське військо в болотисту місцину під Конотопом. Московську армію було розбито, а головні сили змушені відступити з українських земель до Путивля. План військової кампанії Московського царства проти Гетьманщини провалився.За підрахунками істориків, у бою загинуло близько 30 тисяч московського війська, а 15 тисяч потрапили в полон. Тоді як втрати козаків були втричі меншими.

Рекомендуємо прочитати:

Гуржій, О. Козацька Україна. Боротьба за державу (XVI—XVII ст.) - Київ, 2020.

На сторінках цієї книги висвітлено найважливіші події, пов’язані з історією українського козацтва від часу його виникнення на зламі XV–XVI ст., зокрема запеклу боротьбу з войовничими кочівниками за рідну землю й православну віру. Особливу увагу приділено яскравим постатям Війська Запорозького, їхній політичній і державній діяльності. Відображено українсько-польсько-литовські взаємини, а також місцеві традиції державотворення періоду Київської та Галицько-Волинської Русі.

Як валилась імперія. 

Російський досвід 105-річної давності

Нещодавно виповнюється 105 років масових протестів в тодішньому Петрограді, столиці Російської імперії, які отримали назву Лютневої революції і завершились ліквідацією монархії Романових.
Ще у середині лютого 1917 року усім, і в Росії і у світі, здавалось, що усе під контролем. Так, ура-патріотична ейфорія, з якою імперія вступила у світову війну у 1914 році, розвіялась. Поразки армії, бардак з логістикою, дефіцит товарів, біженці – усе викликало розчарування і роздратування у російських обивателів. Але влада, на загальну думку, міцно тримала ситуацію в кулаці.
Та усе змінили чутки про можливе запровадження хлібних карток у столиці імперії. У місті почались розмови про відсутність хліба та майбутній голод. Налякані такими перспективами містяни кинулись громити хлібні лавки. Ще до того страйк оголосили робітники деяких заводів. Події почали стрімко наростати. 8 березня у місті розпочались велелюдні демонстрації. Далі сутички із поліцією. Остаточний перелом настав за кілька днів, коли до протестів приєднались солдати запасних частин. Вони отримали наказ про відправку на фронт. Помирати їм не хотілось, як і міняти затишні столичні казарми на брудні окопи. Тож перейшли на бік протестуючих. До речі, першим піднявся запасний батальйон Волинського полку. Після цього доля монархії була вирішена. 15 березня кривавий імператор Ніколай ІІ зрікся трону.
Отож, проблеми із товарами для обивателів і перспектива відправки на фронт солдатів стали тими причинами, що повалили російську монархію у 1917 р. Нині бачимо в російській нео, чи точніше недоімперії схожі тенденції. Мережа Ашан за поребриком уже обмежила росіянам відпуск в одні руки низки продовольчих товарів. Заговорили там були і про мобілізацію. Щоправда, зупинились, мабуть, відчули, якими змінами у суспільних настроях це може обернутись. Але закриттям Facebook і YouTube зупинити розчарування не вдасться. Історія має здатність повторюватись.

104 роки тому тероборона Звенигородщини
розгромила російську армію.

Сьогоднішня війна є продовженням війни, що розпочалась понад 100 років тому, коли злочинний більшовицький режим взявся знищити Українську народну республіку.

У лютому 1918 року (за новим стилем - 7 березня), після Крут і злочинів у Києві більшовицьке угрупування посунулось на Черкащину. Їхній шлях закінчився на залізничній станції, що у той час називалася Бобринською, а нині імені Тараса Шевченка біля Сміли. Там загони Вільного козацтва запитали у загарбників за «паляницю». Або ж не запитали, а пригостили свинцем.
Вільне козацтво, столітній попередник нинішньої територіальної оборони, почало формуватись весною 1917 році для захисту від усяких заброд та оборони «вольностей українського народу». Загони формувались на козацьких традиціях у вигляді територіальної самооборони з виборною старшиною. При отриманні інформації про наближення більшовицької орави, до станції Бобринської підтягнулись загони Звенигородського коша, а також черкасці та єлисаветці. Загальне керівництво здійснював штаб Звенигородського коша на чолі з Юрком Тютюнником. Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат. Справу вирішила запекла нічна атака козаків. Росіяни не витримали натиску і кинулися навтіки, кинувши зброю. Наступного дня штаб Звенигородського коша Вільного козацтва телеграмою звітував військовому міністрові УНР: "У ніч із 21 на 22 (лютого)* отрядом вільного козацтва Звенигородщини був даний бій більшовикам на ст. Бобринська. Більшовики зовсім розбиті і переслідуються отрядом в напрямку ст. Знаменка. Станція Бобринська згоріла і зараз в наших руках. Взято в бою 3 гармати, один бронеавтомобіль з кулеметом, цілком справні, полонені, багато зброї, патронів і всякого військового майна".

Кримська операція (1918 рік)

Петро Болбочан

104 роки тому кримська група Армії УНР під командуванням талановитого полковника Петра Болбочана, хоч і не на довго, але звільнила Крим від більшовиків. Це була блискуча перемога українського війська. За спогадами очевидців, Армію УНР кримці зустрічали оплесками, адже були втомлені від більшовицької окупації.1918 року
Гетьман Павло Скоропадський саме завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот, який підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.

Перемогли більшовиків 1918-го! Переможемо і 2022-го!

Рекомендуємо прочитати:

Мараєв, В. Україна, 1918: Хроніка - Харків, 2020.

«Україна, 1918: Хроніка» – це огляд найбільш значущих для історії нашої Батьківщини подій, що трапилися у скорочений календарною реформою рік. Проголошення самостійності Української Народної Республіки, укладення Брест-Литовського миру з Центральними державами, гетьманський переворот і проголошення Української Держави під керівництвом Павла Скоропадського, заснування Української Академії наук, антигетьманське повстання під проводом Директорії та відновлення Української Народної Республіки.

Яневський, Д. Грушевський, Скоропадський, Петлюра - Харків, 2020.

На сторінках цієї книги, що адресована не тільки політикам, журналістам, політологам, а й тим читачам, які мають бажання дізнатися більше про історію своєї країни, автор намагається сформувати цілісне, несуперечливе уявлення про феномен національних протодержавних утворень на території сучасної України в 1917—1920 рр. Дослідник сформулював свої варіанти відповідей на питання: що таке «українські національно-визвольні змагання»?

Щербак, Ю. Україна в епоху війномиру - Київ, 2020.

"Україна в епоху війномиру" - просто призначена стати прогностичним бестселером. Бо хто ж із нас не прагне побачити: що там, за дверима майбутнього!? Ця книга знак тривоги і надії. Тривоги бо надто серйозними є загрози, особливо з боку Росії, в час, коли Україна потребує єдності; надії, - бо ще є шанс врятувати Україну від капітуляції та розпаду.

У публікації використані матеріали сайту

Культура, світ і війна

23 БЕРЕЗНЯ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ КУЛЬТУРИ І АМАТОРІВ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА

«Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо» 

Уістон Черчіль

Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ

Триває майже місяць повномасштабна російсько-українська війни. Україна — в центрі світових новин. Увага з боку іноземних ЗМІ ще не вщухла, тож у фокус зацікавлення потрапляють як поточні новини, так і інші аспекти життя держави, перервані війною, зокрема культура. Про що писали й продовжують писати українські письменники в іноземні ЗМІ і як ті пропонують аналізувати війну та її причини (чи їх відсутність) через оптику літератури.

Експрес-дайджест

Американське інтернет-видання «Literary Hub» вирішило збільшити висвітлення української літератури впродовж березня.

На початку місяця портал опублікував уривок з роману українського письменника та літературознавця Володимира Рафеєнка «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов» — книжки про переселенця з Донбасу, який перейшов з російської мови на українську, як і сам Рафеєнко, книжки, в якій мова - не маркер свого/чужого, а величезний фантастичний всесвіт у стилі керроллівського Дивокраю, квест, яким трапиться проходити протягом сторінок роману.
Знову про Донбас і знову про війну, але із зовсім іншої точки зору розповідається в опублікованому уривку одного з есеїв

Станіслава Асєєва зі збірки «В Ізоляції» про виживання в так званій «ДНР», а мовне питання ще раз постає в уривку з нарису Іллі Камінського, американсько-українського поета, «Як можна говорити, писати про війну?». Крім того, портал порекомендував поезію Камінського «Ми жили щасливо під час війни», що облетіла мережі.

Продовжуючи тему війни в Донецькій та Луганській областях, LitHub опублікував уривок

з «Інтернату» Сергія Жадана.
Про українських поетів минулого, які зіштовхнулися з російським імперіалізмом та небажанням визнати українців як незалежну окрему націю, ідеться в добірці письменника Мирослава Лаюка про Василя Стуса, Володимира Свідзінського, Павла Тичину і Євгена Плужника On the Ukrainian Poets Who Lived and Died Under Soviet Suppression.

Джерело: сайт 

Історичне дежавю...

«Екстремістські» книжки: на окупованих територіях рашистські поліцаї знищують українську літературу

Вилучають ту, яка не співпадає з постулатами кремлівської пропаганди.

У бібліотеках тимчасово окупованих територій Луганської, Донецької, Чернігівської та Сумської областей почались вилучення української історичної та художньої літератури, яка не співпадає з постулатами кремлівської пропаганди. Для цього залучено російські підрозділи «воєнної поліції». Наразі, окрім репресивних, вони виконують так звані «ідеологічні функції».

Найбільшу зацікавленість поліцаїв викликають книжки щодо історії українських Майданів, АТО/ООС, історії українських визвольних змагань. До «екстремістської» літератури відносять шкільні підручники історії України, наукову та популярну історичну літературу.

Окупанти мають цілий перелік заборонених до згадування імен. Серед них: Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. В містах Кремінна, Рубіжне (Луганська область), Городня (Чернігівська область) відомі випадки вилучення книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані.

Джерело:

У 30-ті роки минулого століття подібні аутодафе здійснювали гітлерівські нацисти… Показова наступність…

Вандал російський, котрий ледь не лусне з пихи –

Жбурляє в полум’я «бандерівські книжки»…

Дурна затія то: ВЖЕ ВІЧНІ НАШІ КНИГИ! 

А за блюзнірство – пошкодують хижаки…

 

Хіба невіглас може вбити Слово наше? –

Воно ж написане і в книгах, і в серцях!

За те горітиме у пеклі кодло враже,

Й не жалкуватиме ніхто по тих мерцях…

Павло Чорний

Микола Пимоненко – гордість і слава України

 Він впустив красу України у світ: 160 років Миколі Пимоненку, українському художнику-живописцю. 

«Він був істинним українцем, не забудеться краєм за свої правдиві і милі, як Україна, картини…»

І. Рєпін.

21 березня 2022 року виповнюється 160 років Мико́лі Корни́ловичу Пимоне́нку — українському художнику-живописцю, академіку живопису Петербурзької академії мистецтв, Члену Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автору багатьох картин на сільську та міську тематику.Микола Корнилович Пимоненко по праву входить до “золотої десятки” українських художників ХХ ст.

Написані з великою любов'ю та тонким почуттям справжнього знавця сюжети з життя рідного краю назавжди закріпили за творами Пимоненка гідне місце у скарбниці національного надбання України.

Ім’я Миколи Пимоненка – академіка живопису – прикрашає сузір’я найталановитіших людей України. Його життя – це приклад надзвичайного працелюбства, без якого будь-яке обдарування тьмяніє.

Картини художника вражають реалістичним спрямуванням, пригадаймо такі полотна, як
«Чистий четвер», «У розлуці», «Художник», «Весілля в Київській губернії», «Засватана», «Жертва фанатизму», «Страсний четвер», «Перед грозою», «Гопак» та інші. 

Знаному майстру живопису московитський чиновник-шовініст «порадив» не мазюкати задрипану Малоросію та «сільський гній».

Історія повторюється, коментарі зайві

До дня народження художника інформаційно-бібліографічний відділ підготував бібліографічний нарис "Академік живопису"

для перегляду натиснути тут

Російська Юнармія наслідує німецький Гітлерюгенд?

«А, коль придёт беда,

собою мы тогда

Отчизну заслоним,

друг мой»

Так звучить один із рядків гімну Юнармії – «всеросійського дитячо-юнацького військово-патріотичного руху».
Очевидно, такий момент вже настав, бо нещодавно в розпорядженні української розвідки опинився наказ Про організацію залучення членів військово-патріотичного громадського руху Юнармія до проведення спеціальної операції на території України, підписаний міністром оборони рф Сергієм Шойгу. В наказі йдеться про підготовку звіту щодо потенційного людського резерву у віці 17−18 років для залучення до бойових дій.
Створили та офіційно зареєстрували Юнармію в рф у 2016 р. для, нібито, «виховання у молоді високої громадянсько-соціальної активності, патріотизму, відданості ідеям інтернаціоналізму, протидії ідеології екстремізму» тощо. Учасниками згаданого руху можуть стати діти, яким виповнилося 8 років.
У травні 2018-го кількість учасників Юнармії перевищила 230 тис. осіб, у 2019 р. говорили про 300 тис. учасників. Така кількість – наслідок автоматичного включення адміністрацією шкіл школярів до цього руху після отримання наказу про створення військово-патріотичних загонів. Відділи Юнармії, окрім території рф, є в окупованому Криму, Вірменії, Таджикистані та Абхазії.
Воєнізовану Юнармію як зарубіжні, так і окремі російські критики, неодноразово порівнювали з сумнозвісним Гітлерюгендом – молодіжною організацією НСДАП, членами якої ставали з 10 років (з 1936 р. членство а Гітлерюгенді стало обов’язковим).
Зважаючи на появу в медійному просторі копії згаданого наказу Шойгу, Юнармія може не лише за формою організації та змістового наповнення, а й практично повторити шлях Гітлерюгенда.
10 лютого 1943 р. в Третьому райху з’явився наказ про створення 12 танкової дивізії СС-«Гітлерюгенд» з призовників 1926 р.н., тобто 17-літніх хлопців. На вересень 1943-го призвали 16 тис. членів Гітлерюгенду. Загалом кількість особового складу дивізії перевищувала 20 тис. осіб.
Влітку 1944 р. 12 танкова дивізія СС-«Гітлерюгенд» пройшла «бойове хрещення» у Нормандії. За місяць служби дивізія втратила 60% свого складу – вбитими, пораненими та великою кількістю зниклими безвісти. Після цього підрозділ кинули в район Фалезу, де бойові втрати дивізійників склали 80% особового складу, більшість танків, значну частину озброєння та спорядження. Дивізію поспіхом наповнили, в т.ч. й молодшими «гітлерюгендами», та знову відправили на фронт. Врешті, 8 травня 1945 р., вцілілі дивізійними з одним танком здалися 7-ій американській армії. З понад 20 тис. особового складу станом на 1943 р. живими на кінець війни лишилися 455 солдат та офіцерів.
Загалом можемо констатувати, що новобранці з Гітлерюгенду «молодшали» відповідно до ускладнення ситуації на фронтах. У вересні 1944-го нацисти сформували Фольксштурм ‑ народне ополчення, в яке набирали з 16 років. В 1945 р. до нього потрапляли вже з 10-ти літ. Наприкінці квітня цього ж року підрозділи з членів Гітлерюгенд захищали мости через річку Хавел на підступах до Берліна. За 5 днів боїв серед них було багато вбитих та поранених.
Тож «Гітлерова молодь» стала постачальницею «гарматного м’яса» для вже програної війни.

Таку долю готує путін молоді рф?

Джерело :