" Просто неба"

   Не дивлячись  на морозний день в нашій бібліотеці відбулася дуже тепла та довгоочікувана зустріч із професорським складом Київського національного університету, з колегами та студентами, відвідувачами та друзями. У співпраці з Київським літературно-меморіальним музеєм Максима Рильського в рамках циклу "Авторські читання" пройшла презентація книги:  Василь Симоненко " Просто неба" Непубликовані вірші. Переклади. Листи. Спогади. З архіву Григорія Кочура.

  Василь Симоненко - один із найяскравіших українських митців хх століття, поет шістдесятник, який умів називати речі своїми іменами, навіть у часи жорсткої цензури. Його мова зрозуміла, образна, емоційна. У  центрі його творчості - людина, її внутрішня свобода, гідність й право бути собою.

  Розпочала захід директор музею Максима Рильського Вікторія Колесник. Вона представила присутнім упорядника й автора передмови книги Анатолія Ткаченка - доктора філологічних наук, професора кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

    Обмінялися  своїми враженнями про видання: 

  Максим Георгійович  Рильський -  український  журналіст, публіцист, письменник, громадський діяч, Заслужений журналіст України, онук Максима Тадейовича Рильського...

 Лучканин Сергій Мирославович - доктор філологічних наук, професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Київського національного університету імені Тараса Шевченка... 

  Віталій Радчук - український перекладач і теоретик перекладу, мовознавець, публіцист. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дарування  книг

Фото на згадку

Щиро дякуємо всім  учасникам 

за цікаву й змістовну зустріч!

125 років від дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного

   

   2 лютого 1901-го народився український письменник Валер’ян Петрович Підмогильний (1901-1937), перекладач із французької на українську Вольтера, Дідро, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Доде, Гюго, Флобера, Меріме та ін. Жертва сталінських репресій. 

   Народився в бідній селянській родині. 1910-го у с. Чаплі на Катеринославщині (нині Самарський район міста Дніпра). 

   Навчався у церковно-приходській школі, згодом - у Першому Катеринославському реальному училищі, яке закінчив з відзнакою.

1921-го переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921-1923 рр., коли в Києві лютував голод, викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. 1921-го письменник одружився з дочкою Ворзельського священика Катрею Червинською, акторкою Театру юного глядача.

   Друкуватися почав ще в школі під псевдонімом Лорд Лістер. До першої збірки Підмогильного «Твори. Т. 1» (1920) увійшло 9 оповідань. 1923 року був членом літературного об’єднання «Апсіс», з якого виділилася літературна група «Ланка» (1924-1926). 

   У 1926-1928 рр. належав до літературного об’єднання «Майстерня революційного слова» (МАРС, Майстерня Революційного Слова), через що зазнав, як й інші члени, переслідувань з боку радянської влади. Працював літературним редактором журналу «Життя й революція» до 1931р., коли його вивели зі складу редколегії журналу і твори майже припинили друкувати.

   До кращих інтелектуальних надбань письменника належать романи «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930). 

    1931-го переїхав до Харкова, очевидно, сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів і розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача. 

   8 грудня 1934 його було заарештовано за звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії». 

   У березні 1935-го виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків та адвокатів засудила Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на «десять років з конфіскацією особистого майна» і переправлено до Соловецького табору особливого призначення. 

   3 листопада 1937-го  особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти».

    Разом із Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 ув’язнених, серед них Микола Зеров, Клим Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол. Валер’яна Підмогильного було реабілітовано 1956 році. 

 

 Запрошуємо вас відвідати книжкову виставку-дискусію 

"Підмогильний і "Розстріляне відродження".

Запрошуємо всіх наших відвідувачів  завітати на книжкову виставку.

Сьогодні день вшанування пам'яті Героїв Крут

  29 січня ми згадуємо юнаків, які стали символом мужності, відваги й любові до України. 

  У 1918 році під станцією Крути кілька сотень українських студентів, курсантів і добровольців виступили проти значно більшої московської армії. Вони не були професійними воїнами, багато хто вперше тримав зброю, але кожен розумів головне : Україну треба захищати. Їхній бій затримав ворога на кілька днів. Саме цей час дав Українській Народній Республіці змогу укласти міжнародний договір і достати визнання незалежності. 

  Юнаки під Крутами боролися не просто за станцію. Вони боролися за майбутнє України. Крути довели просту істину: державність неможлива без готовності її захищати. Ця істина об'єднує всі покоління українських воїнів, від крутянців до захисників Донецького аеропорту та нинішніх оборонців. 

Честь і вічна пам'ять Героям Крут. 

Слава Україні!

Івану Гончару - 115 років

   До 115 років від дня народження Івана Гончара українського скульптора, живописця, графіка, етнографа, народознавця, колекціонера  відбувся  вечір спогадів "Майстер душ". 

  Захід розпочався переглядом документального фільму

"Іван Гончар : Україна Споконвічна"

у рамках кінолекторію "Історія на екрані".

  Багато цікавого  із життя Івана Макаровича розповила Евніка Ліньова яка була особисто  знайома з Майстром. Як в одинадцять років Гончар змайстрував мініатюрну копію сільської церкви, як проходило  його навчання у Києві, з чого він почав збирати матеріали для свого  музею...

 

 Творчість Івана Гончара поєднує професійне мистецтво та глибоку любов до народної культури. Особливо значення його творчості у відродженні й популяризації української культури та створення унікального культурного архіву, яким користуються дослідники  й сьогодні.