Година пам'яті "Оленівський терор"

  29 липня другі роковини обстрілу російськими окупантами Волноваської виправної колонії у селищі Оленівка. Там загарбники утримували українських військовополонених - захисників "Азовсталі". Загинуло понад 50 людей, щонайменше 140 було поранено. Окупанти досі не допустили міжнародні організації оглянути місце трагедії, тому точна кількість загиблих невідома.

 Працівники та відвідувачі бібліотеки вшанували загиблих хвилиною мовчання та згадували обставини російського теракту.

Вічна пам'ять загиблим полоненим!

Ґердан Лесі Українки

    Співпраця з творчими людьми завжди в пріоритеті бібліотек ЦБС Голосіївського району. Однією з таких особистостей є читачка ЦРБ «Голосіївська» Анна Прокопенко ‒ молода дівчина з великим творчим потенціалом. Навесні в бібліотеці «Голосіївська» вже проходила її виставка бісероплетіння та вишитих робіт. Днями мисткиня завітала до нашої книгозбірні і продемонструвала свої нові витвори ‒ ґердани. Це традиційні українські бісерні смужки, які носили на шиї. Спочатку вони були з вовни і прикрашали шиї та голови у дівчат та капелюхи у чоловіків. Згодом прикраси стали виготовляти у вигляді бісерних ажурних «комірців». У давнину ґердани були не тільки прикрасою, а ще й оберегами. Сьогодні ця прикраса активно інтегрується у сучасні образи і особливо полюбилася молоді.

      Анна цікаво розповіла про історію і техніку виконання цих витончених шийних прикрас і продемонструвала серед інших своїх робіт і ґердан Лесі Українки. Майстрині вдалося відтворити прикрасу, яку ми бачимо на фото поетеси, зокрема, і на 200-гривневій купюрі.

Презентація книги

Ернест Гемінґвей Острови поміж течій 

   У цьому творі вгадуються всі книги Ернеста Гемінґвея - "Старий і море", "Фієста", "Прощавай, зброє". Як завжди, дуже яскрава, смачна і чарівна, мов світанок, мова. 

   Роман ділиться на три частини, кожна з яких відсилає до певного місця, пов'язаного з океаном і морем - "Біміні", "Куба" і "В море".

   "Біміні" – це безмірне, абсолютне і тихе щастя митця і шукача пригод Томаса Гадсона. Літо, засмаглі хлопчаки на канікулах у батька, ловля риби у відкритому морі, багато розмов, спогадів та сміху. Це кохання у житті Томаса, любов до трьох своїх синів та двох колишніх дружин.

   "Куба" - це розпач, туга, нестерпний біль і безглуздість всього. У спробі впоратися з горем Томас Гадсон вирішує для себе, що ніколи не буде більше про це згадувати. Куба просочена алкоголем та порожнечею. Єдиною віддушиною для Томаса стає його кіт Бойз, який розуміє його без слів. 

   "У морі" - це спроба жити далі, потонути у роботі та боргу. Томас Гадсон переслідує німців, що вижили з підводного човна, він живе наказами і дорогою вперед. Виснаження до того, щоб заснути мертвим сном, щойно діставшись ліжка стає сенсом життя Томаса. Намагатися не думати ні про що, крім того, що відбувається зараз, намагатися не пити, тому що алкоголь неминуче веде до спогадів, намагатися просто рухатися далі. Чи може бути інакше, якщо в тебе вирвали серце? 

   Цей роман - любов, смерть і нескінченна туга за коханням та близькими. "Острови поміж течій" побачила світ вже після смерті Ернеста, він пішов із життя, не встигнувши її дописати. Сюжетно книга закінчена, вона не обривається на півслові, але закінчення могло бути й дещо іншим. 

   "Острови поміж течій" - багато в чому автобіографічний роман. Гемінґвей любив океан, випивку, котів, брав участь у переслідуванні німецького флоту на узбережжі під час війни. Геніальний художник Томас Гадсон розплачується за визнання своєю долею, як і сам Гемінґвей. 

   Після прочитання роману хочеться бути просто щасливим, незважаючи ні на що, а вірніше навчитися ним бути…

#ця_книга_у_бібліотеці_завдяки_УІК

#поповненняфондівбібліотекУІК
#программа_поповнення_бібліотечних_фондів
#уік
#ІнститутУкраїнськоїКниги
#УкраїнськийІнститутКниги
#Український_Інститут_Книги

125 років від дня народження Ернеста Гемінгвея

  Письменник народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс (це було передмістя Чикаго). Його батько був лікарем, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював йому любов до природи, в надії, що син піде по його стопах, і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника наполягала на заняттях музикою і навіть змушувала його співати в церковному хорі. Як він сам пізніше зазначав, музичного таланту у нього зовсім не було. 

   У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Дружба між Ернестом і дідусем зміцнилася, і він часто згадував його у своїх творах. Відтоді полювання було головною пристрастю хлопчика. Саме мисливство та рибальство мали вплив на тематику творів  Гемінґвея.

 Гемінґвей отримав освіту, навчаючись у граматичній школі та школі “Рівер форест хай скул”. Він почав писати вже в шкільні роки. Крім цього, він був хорошим спортсменом, займався футболом і боксом.

   Після закінчення школи в Оук-Парк, він почав працювати репортером в газету Канзас-Сіті. Незабаром він був мобілізований і відправлений на службу в Червоний Хрест в Італії. Через поганий зір він почав служити водієм, але незабаром переходить на передові позиції.

   У липні 1918 року Гемінґвей був серйозно поранений осколками снаряда в обидві ноги. Коли він повернувся до Америки, то впродовж кількох років пропрацював репортером в канадській газеті.

   В 1921 році одружується з піаністкою Елізабет Хедлі Річардсон та переїжджає до Парижа (Франція), в місто, про яке він вже давно мріє.

   1925 - 1935 роки – період стрімкого творчого злету письменника.

Перша збірка оповідань письменника "У наш час" вийшла в 1925 році. Через рік вийшов у світ роман "І сходить сонце", присвячений "втраченому поколінню". Тієї ж тематики була книга, що принесла світову популярність Хемінгуею - "Прощавай, зброє!" (1929).

   За свою літературну кар’єру письменник не раз переживав творчу кризу. Так, наприклад, на початку 1930-х років наступив один з таких періодів і для особистісного розвитку Е.  Ге́мінґвей відправився в тривалу подорож в країни Африки. У цих екзотичних країнах йому вдалося не тільки пополювати, але і знайти себе. В результаті він написав кілька нових оповідань і збірок: "Смерть пополудні" (1932), "Зелені пагорби Африки" (1935), "Сніги Кіліманджаро" (1936).

   Одним з кращих творів, в якому намітився вихід із кризи, став роман "Мати і не мати" (1937). Кардинально новий період творчості пов’язаний з участю  Гемінґвея в Іспанській революції, під час якої він був військовим кореспондентом. Цей досвід дав йому багато нових ідей для репортажів, нарисів та оповідань. Найбільшими творами того періоду стали п’єса "П’ята колона" (1938) і роман "По кому дзвонить дзвін" (1940). Черговий спад у творчості намітився під кінець Другої світової війни.

   Роки 1937-1940 р. у творчості Гемінґвея називають іспанським періодом.

   У 1949 році письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Там була написана повість "Старий і море" (1952).

   У 1953 році Ернест  Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість "Старий і море". Цей твір вплинув також на присудження  Ге́мінґвею Нобелівської премії з літератури в 1954 році.

   У 1956 році  Гемінґвей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років - "Свято, яке завжди з тобою", яка вийшла тільки після смерті письменника. Він продовжував подорожувати і в 1953 році в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу.

   У 1960 Ернест повертається в Америку. Стає ясно, що страждає психіка  Гемінґвея. Йому здається, що за ним стежать, він у постійній депресій. Письменника відправляють до психіатричної клініки, але лікування не має результату.

   2 липня 1961 у своєму будинку в Кетчумі, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо,  Гемінґвей застрелився з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки.

   Через п’ятдесят років після смерті, на підставі Закону про свободу інформації, в ФБР був зроблений запит про Ернеста Гемінґвея. Відповідь: стеження було, жучки були, прослуховування теж було. Прослуховували його навіть у психіатричній клініці, звідки він дзвонив, щоб повідомити про це.

З нагоди 125-річчя з дня народження пропонуємо вашій увазі 

книжкову виставку-портрет 

"Літературний спадок Ернеста Гемінґвея"

У статті використані інтернет-матеріали

Літературно-мистецький фестиваль «Пектораль»

     В інтернет-центрі ЦРБ «Голосіївська» відбулася зустріч з організатором першого літературно-мистецького фестивалю «Пектораль» Вадимом Перегудою. 

     Фестиваль «Пектораль» пройшов у місті Умань за участю киян: головою журі була Юлія Сак – актриса, поетеса, режисерка, яка давно співпрацює з бібліотеками Голосієва; членами оргкомітету виступили директорка Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського Вікторія Колесник та Вадим Перегуда. На зустрічі в книгозбірні він представив матеріали фестивалю, поетичні збірки та документи Міжнародного літературно-мистецького об’єднання «Пектораль».

     Вадим Перегуда – відомий у Києві історик, педагог, дослідник і автор проєкту «Міжнародний фестиваль родоводу». Він досліджує та публікує статті, які стосуються маловідомих сторінок історії України, співпрацює з кількома музеями та має широке коло знайомств серед фахівців-істориків. Його проєкти включають дослідження витоків літописної річки Почайни, давньої історії Умані, храму Святих Бориса та Гліба у Вишгороді тощо. Вадим уміє подати матеріал цікаво, неоднозначно. Тому накопичені матеріали завжди викликають інтерес та заохочують до подальших досліджень.

     Присутні на зустрічі працівники та читачі ЦРБ «Голосіївська» підтримали пропозицію Вадима Перегуди створити у бібліотеці культурологічний осередок, який має вивчати та досліджувати факти культури та історії України, популяризувати їх, стверджувати ідентичність українців у світі.

Детективний клуб

   "...розкриття злочинів це не так наука, як мистецтво"- каже відомий майстер детективу Рекс Стаут.

 Таємниці завжди вабили людину. Інтерес до всього загадкового, незрозумілого супроводжували людство століттями. Нам здається, інтерес до детективного жанру абсолютно виправданий: загадкові та дивні злочини розбурхують розум, змушують працювати «сірі клітини» у пошуках розгадки. А якщо врахувати, що читання - це взагалі відпочинок, виходить, що, читаючи детектив, людина активно відпочиває.

"Хороший детектив - це не хто вбив, а чому вбив"- думає американська письменниця Донна Тартт.

 В детективах ми отримуємо багато корисної нової інформації. Під час розслідування, детективи вивчають нову інформацію із різних галузей діяльності людей. Ці знання можна використовувати у звичному житті. Таким чином, ми розвиваємо власну ерудицію у різних напрямках, що поповнює скарбничку простих, але корисних знань.

 Пропонуємо вашій увазі 

книжкову виставку-розслідування 

"Детективний клуб"

Запрошуємо вас долучитися до цікавих і загадкових розслідувань у книжках українських майстрів детективу.

«Україна: пекельний 22-й. Народний щоденник» ‒ презентація книги документалістики

     11 липня в Колонній залі Київської державної адміністрації відбулася презентація книги «Україна: пекельний 22-й». Цей захід відвідали працівники ЦБС Голосіївського району разом з представником управління культури ГРДА Тетяною Верменич. Книга видана за підтримки Департаменту суспільних комунікацій міста Києва. 

     Директорка Департаменту Мирослава Смірнова зазначила, що книга презентована до Дня Української Державності. Пані Мирослава подякувала впорядникам видання за ту величезну роботу, яку вони зробили, щоб показати світові реальну історію війни.

     На заході були присутні голова постійної комісії з питань культури, туризму та інформаційної політики Вікторія Муха, а також уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, який зазначив, що ця книга ‒ відбиток епохи і вона має бути перекладена багатьма мовами, аби донести до закордоння правду про те, що відбувалося в Україні в перші дні повномасштабного вторгнення.

     Народний щоденник «Україна: пекельний 22-й» отримав найбільшу кількість балів від членів Видавничої ради, що функціонує при Департаменті суспільних комунікацій міста Києва. Свою позицію щодо необхідності видання саме цієї збірки обґрунтували члени Видавничої ради Ольга Романюк та Дмитро Чистяк.

     Виступ Ольги Романюк був перерваний повітряною тривогою і гості заходу вимушені були спуститися до укриття, де презентація і продовжилася.

     Видавець, голова благодійного фонду «Бібліотечна країна» Ігор Степурін повідомив, що книга друкувалася в Харкові, частина накладу була направлена до Національної бібліотеки ім. Ярослава Мудрого і 8 липня пережила масований ракетний обстріл Києва. Книжки вижили і будуть доставлені до бібліотек країни.

     «Україна: пекельний 22-й» ‒ певною мірою щоденник перших місяців цієї війни. Авторки й упорядниці Юлія Бережко-Камінська і Алла Багірова розповіли присутнім що мотивувало їх до написання цієї книги, поділилися своїми враженнями, своєю історією війни.

     Унікальність книги в тому, що вона складається з безлічі коротких, але ємних емоційних текстів українців різного віку, соціального стану, з різних частин країни і навіть світу. Ці тексти написані не постфактум, а буквально від початку повномасштабної війни, тут і зараз, у підвалах та бомбосховищах, коли вибухають і горять будинки, тривають бої…

     Книга вражає читача реальними фотографіями тих днів. Базовими для видання стали світлини трьох фотожурналістів ‒ Олега Гриба з Ірпіня, Юрія Вереса і Євгена Сосновського, якому дивом вдалося після 62-х днів російської окупації вивезти з Маріуполя свої матеріали.

     Серед присутніх були і наші захисники, які в перші дні війни боронили Київ, стали на захист Гостомеля, звільняли Ірпінь та інші міста.

      В залі були і люди, дописи яких на фейсбуці представлені в книзі, читачі з різних регіонів України.

    «Україна: пекельний 22-й. Народний щоденник» вже є в усіх бібліотеках Голосіївського району, тож радимо її до читання.

15 липня - День Української Державності

Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні - маючи, 

щоб не довелося гірко любити її, втративши. 

Настав час великого вибору:

або єдність і перемога та шлях до світла,

або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі".

                                                                     В'ячеслав Чорновіл

  

  День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. В цей день ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення - від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна відбулася як держава.

  День Української Державності відзначаємо в час неймовірно жорстокої війни, у протистоянні з московською ордою, що триває упродовж кількох століть. Нинішня війна - це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

До цієї важливої дати у читальній залі розгорнуто 

виставку-присвяту 

"І є держава Україна, і є її нескорений народ!"

 

Вітаємо  з Днем Української Державності! 

Наша боротьба за Державність триває!

 Дякуємо нашим захисникам, які відстоюють майбутнє України на фронті! 

Дякуємо усім, хто працює на нашу спільну перемогу!

Слава Україні! Героям Слава!