Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

 У рамках "Програми зміцнення та розвитку міжнародних зв'язків" відділ абонементу    розпочинає цикл захоплюючих подорожей сторінками історії дев'яти великих міст світу. На це нас  надихнула книга Арі Турунена, відомого фінського соціолога та письменника.

 Перша наша  розповідь про головний порт Єгипту та друге за величиною місто країни – Александрію.

 Александрія — мальовниче місто, яке розташоване на узбережжі Середземного моря в 225 км від столиці Єгипту — міста Каїра, в дельті річки Ніл. Місто, яке було назване на честь свого засновника — Александра Македонського, перетворилося на відомий культурний, політичний та економічний центр.

 Вже в давнину знаменита столиця династії Птолемеїв прославилась своїми пам’ятками історії та культури. В Александрії знаходилась велика бібліотека, зібрана афінським державним діячем та філософом Деметрієм Фалерським. Тут же ж знаходився і Фароський маяк, зруйнований двома сильними землетрусами 1303 та 1323 років. А сама Александрія стала місцем, в якому історія здійснила трагічний поворот в епоху Клеопатри, Юлія Цезаря, Марка Антонія та Октавіана. На початку минулого століття місто перетворилось на своєрідну Мекку для вільнодумної інтелігенції з усього світу. 

 Вулиці сучасної Александрії, торгова Ель-Хорея та Небі Даніель, що її перетинає, були відомі 2300 років тому як Канопський шлях і вулиця Сома. Цими вулицями ходив Архімед, а також Цезар і Клео­патра, останні, мабуть, рука об руку. На тому кінці вулиці Сома, що виходить до моря, римляни встановили три обеліски, які називають Голками Клеопатри. Вони й досі існують, проте перебувають в інших місцях. Один з них височіє на березі Темзи у Лондоні, другий — на площі Згоди у Парижі, а третій — в Центральному парку Нью-Йорка. 

 Свого часу Александрія була унікальним космополітичним і богемним містом Середземномор’я. Тут великі мислителі античності знаходили натхнення для своїх праць. Вчені, поети та філософи зобов’язані були створювати такі твори, в яких сяюча слава Птолемеїв не могла залишитися непоміченою. Александрія не відставала від таких міст, як Рим, Афіни і Ефес, та була головним центром західної культури. У місті знаходиться безліч пам’яток елліністичної пори, включаючи музеї, мечеті та  інші стародавні архітектурні споруди. 

 В Александрії неймовірна кількість пам’яток архітектури

 Найкрасивішим куточком Александрії місцеві жителі та туристи називають королівський парк Монтаза. Палацовий комплекс, розташований в самому кінці Александрійської набережній, був побудований в кінці XIX століття та служив для королівської сім’ї літньою резиденцією. Тут, в розкішних садах на березі Середземного моря, правителі Єгипту ховалися від Каїрської спеки.
 Великий палац, який піднімається на скелі над морем, був побудований в турецько-флорентійському стилі. Всередині — понад 250 розкішно оздоблених кімнат. Палац закритий для відвідувачів, так як сьогодні він є офіційною резиденцією президента. Парк палацу Монтаза — неймовірно популярне й надзвичайно красиве місце для прогулянок. Його прикрашають мости, альтанки, скульптури, фонтани, тропічна зелень і тінисті алеї.

 Серед пам’яток архітектури, що збереглися, — Мечеть Абу ель-Аббаса. Головна мечеть Александрії названа в честь одного з найбільш шанованих єгипетських святих Абу ель-Аббаса Аль-Мурсі.

 Майже повністю перебудована в 1944 році, мечеть вважається шедевром будівельного мистецтва. Сьогодні ця білосніжна мечеть є однією з найкрасивіших не тільки в Александрії, а й в усьому Єгипті. Її високі стіни прикрашені білим штучним каменем, різьблений мінарет підноситься на 73 метра, сходи до обох входів оброблені гранітом. Усередині будівля прикрашена гранітом і мозаїкою, а височенні склепіння розписані традиційним орнаментом — арабесками. Мечеть зведена в андалузькому архітектурному стилі і є найбільшою в місті.

 Також приваблює Королівський Музей коштовностей, який першопочатково був палацом принцеси — є справжнім архітектурним шедевром. Числені кімнати і зали зберігають рідкісну колекцію живопису, скульптури та різних елементів декору, а також безцінні дорогоцінності династії Мохаммеда Алі. У колекції музею — скарби, накопичені королівською династією майже за 150 років свого правління (з 1805 по 1952 рр.).

 Тут представлені предмети мистецтва, статуї та картини, подарунки королям з нагоди весіль і важливих дат. Найціннішими експонатами є особисті прикраси королівської сім’ї, а також символи державної влади. Серед предметів розкоші виділяються корона з платини, прикрашена 2000 діамантів та шахи із золота. Музей кожні два роки проводить Александрійське бієнале, на якому виставляються витвори мистецтва країн Середземномор’я. Окрім того, тут відбуваються виставки видатних сучасних художників. 

У грецькій частині міста розташовується обсерваторія,  другий за розмірами в Єгипті зоопарк,  ботанічний сад, в центрі якого ви знайдете палац Антоніадіса та  найславетніша бібліотека світу.

Александрія — місто Александра Великого

 Александрія була заснована  у 331 році до н. е. за наказом Александра Македонського. Він хотів бачити місто, незалежне від розливів Нілу. Також йому потрібно було торгове місто, яке б наблизило Єгипет до грецького світу. Александр передав справу спорудження Александрії своєму полководцеві Клеомену. Разом з архітектором Дінократом Клеомен спроєктував місто таким чином, що його форма та прямокутно-сітчаста система кварталів вирізнялися поміж усіх інших античних міст. Вулиці, наприклад, мали бути найширшими з усіх, які коли-небудь тут бачили.

Коли Александр Македонський помер через вісім років після заснування міста, влада у державі була розподілена між його полководцями. Птолемей, друг дитинства Александра, був єдиним із них, хто не жадав прибрати до рук всю імперію. Йому був потрібен лише Єгипет. Птолемей перевіз тіло Александра Великого до Александрії та поховав у збудованому ним Мавзолеї. Так він намагався нагадати жителям про еллінське походження міста.

  Коли влада змінюється, новий керманич зазвичай знищує старі структури та звичаї, влаштовує кардинальну трансформацію, називаючи це реформуванням, демонструючи тим самим свою могутність. Усі незгодні з цим дістають тавро консерваторів або ворогів змін. Часто в урядових палацах прагнуть позбутися старих працівників.  Птолемей так не чинив. Можливо, він за своє життя побачив настільки багато безглуздих битв і засліплених владою правителів, що вирішив випробувати інший спосіб правління. Він намагався схилити єгиптян на свій бік власною доброчесністю. Птолемей поважав єгиптян, хоча ніколи не хотів опанувати місцеву мову. Він публічно віддавав шану як єгипетським, так і грецьким богам. Будучи мудрим дипломатом, Птолемей не оголосив себе ані царем, ані фараоном. Щодо себе він вирішив користуватися старим перським словом "сатрап", що означало губернатор.
 Александрія розташована в чудовому місці, на перехресті трьох континентів. Грецькі купці привозили сюди родоське вино, афінський мед, чорноморські горіхи, візантійські сухофрукти та сири. Торгові судна, що приходили з Червоного моря, були переповнені прянощами з Азії, парфумами та пахощами з Аравії. Нілом прибували леопардові шкури з Африки. З Малі каравани привозили її славнозвісну сіль. Склади міста були набиті вщент ліванським кедром.

 Розвиткові торгівлі сприяв маяк на острові Фарос. Він спрямовув торговий люд до Александрії та вказував шлях кораблям в Александрійську гавань.   Під час спорудження у 280 р. до н. е. він був одною з найвищих світових споруд. Лише піраміди Гізи могли зрівнятися з ним.  Цей шедевр цивільного будівництва  був одним із Семи чудес античного світу. Спостерігач міг  бачити маяк на відстані п’ятдесяти кілометрів.  Його мідне дзеркало відбивало вночі світло багаття, а вдень — світло сонця. Він справляв настільки сильне враження, що мореплавці почали називати Фаросом радше маяк, ніж сам острів, де його було збудовано.  Завдяки маяку Александрія перетворилася на найжвавіший порт світу. Птолемей ІІ, що ввів у дію маяк, заснував численні міста на узбережжі Червоного моря та побудував зрошувальні канали. Нові міста розвинули торгові зв’язки та ще більше пожвавили економіку. 
 Також Александрія стала центром мистецтв. У світі високо цінувалися тамтешні вироби зі скла, ювелірні прикраси, скульптури та мозаїки. Завдяки атмосфері невимушеності та підприємництва Александрія почала зростати та манила до себе мешканців з міст Анатолії, островів Греції і особливо з Палестини. Гавані були відгороджені, і перш ніж потрапити в місто, потрібно було в портових митницях сплатити податки за привезені товари. Тут у приїжджих відбирали всі книжки, а для власника виготовляли їхні копії. Оригінали відправляли в бібліотеку, яка містилася в Мусейоні.  

Александрія — місто книг

Александрійський Мусейон (худ. реконструкція)

 Честолюбною метою Птолемея було зробити з Александрії найдивовижніше місто в світі. Місто-конкурент Афіни стало ще більш нетолерантним і Птолемей відчув, що час настав. Він почав запрошувати до себе вчених, філософів та мислителів,  яких зневажали в Афінах. Зокрема, Птолемей запропонував притулок  Деметрію Фалерському. Він  ухопився за цю пропозицію і завдяки його дружбі з Птолемеєм утворився найпотужніший культурний інститут серед усіх, що будь-коли існували. Ідеї Сократа, Платона та Аристотеля знайшли середовище для випробування на практиці саме тут, в Александрії.

 Деметрій став ініціатором створення Александрійського Мусейону та   бібліотеки при ньому.   Він запропонував Птолемеєві зібрати всю літературу світу в одному місці, де зберігалися б копії всіх творів, наявних на той час. Ні більше, ні менше. Так можна було б здобути відомості про різні народи, їхню історію, звичаї та географію.  Птолемей надихнувся цією ідеєю, розуміючи, що знання — це сила. Дуже швидко полиці палацу почали заповнюватися сувоями папірусу, так народжувалося нове явище: книжкові полиці почали називати словом bibliothēkē. 

 Настав час шукати краще за палац місце для зберігання книг. Деметрій запропонував побудувати в центрі міста  Мусейон — храм муз, науки та мистецтва. Інакше кажучи, музей.   У музеї, крім зібрання книжок, надавалася можливість учитися та здійснювати наукові дослідження. Тут  були зали для праці, лабораторії, обсерваторія для спостереження за небесними світилами, їдальня та помешкання для вчених, які жили там за рахунок держави. 

У величезній бібліотеці зберігалося близько 700 тисяч книжок. Стародавня книга не була схожа на сучасну. Її писали на листках папірусу. Коли аркуш закінчувався, до нього приклеювали наступний. Були книжки завдовжки в 100 м. і більше. Кінець такої книги прикріплювали до стержня (кістка, палиця з дерева чи металу) і згортали в сувій. Потім перев’язували шнурком, а якщо вона була цінною, то укладали в трубку-футляр з дерева.
  У стінах бібліотеки було влаштовано ніші для папірусних згортків.  Там було принаймні десять великих кімнат, кожна з яких була присвячена певній галузі знань. Окремі кімнати були відведені під риторику, театр, поезію, астрономію та математику. 

 Як бібліотека, так і музей були розділені на відділення. У менших кімнатах бібліотеки дослідники могли спокійно працювати або брати участь в обговореннях. У парку при Мусейоні розташовувалися зоопарк і ботанічний сад.  

   Птолемей помер у 283 р. до н. е., лише за два роки до того, як музей і бібліотека були завершені. Деметрій помер трьома роками пізніше в результаті нещасного випадку, від укусу ядовитої змії. Він перебував тоді під домашнім арештом, оскільки розсердив сина та наступника Птолемея, Птолемея II. Деметрій зробив класичну помилку радника, порадив поставити не на того коня. Він рекомендував Птолемеєві обрати спадкоємцем іншого сина, і Птолемей ІІ не міг цього пробачити. За іронією долі найвизначніший стратег елліністичної епохи помер як відлюдник, виснажений і залишений напризволяще друзями. Відомий його вислів: "Коли у тебе все добре, справжні друзі прийдуть до тебе лише на запрошення, у важкі часи вони прийдуть самі". 

Александрійська бібліотека (гравюра, 19 ст.)

 Утім, Птолемей ІІ був заступником культури. Він відвідував лекції у Мусейоні, був щедрим захисником учених, розширив біб­ліотеку та власне Мусейон. Навряд чи у будь-якому іншому місті поважали бібліотекарів так, як в Александрії. Доглядач бібліотеки Мусейону був одночасно радником царя. Після смерті Деметрія колекцію бібліотеки доручили талановитому організаторові Каллімаху з Кирени. Сувої папірусу були розподілені за різними категоріями. Їх розділяли на "книги" (якими ми їх знаємо сьогодні), згідно зі стандартними розмірами сувою. Каллімах здійснив колосальну роботу, створивши перший бібліотечний каталог (Pinakes). У ста двадцяти свитках було впорядковано критичний і біографічний реєстр авторів, чиї праці були зібрані в Александрійській бібліотеці. Хоча каталог було пізніше втрачено, він залишався довідником з грецької літератури аж до часів Візантійської імперії.

 Поступово було створено граматику з розділовими знаками та знаками наголосу. Систему наголосу винайшов дослідник бібліотеки Аристофан Візантійський. Він належав до групи лінгвістів і поетів, завданням яких було копіювати та записувати всі створені до того часу твори грецької літератури та реконструювати написання оригіналів текстів. У бібліотеці працювало багато перекладачів. Грецькою було перекладено п’ять перших книг Тори, іудейського Старого Заповіту, а зрештою і весь Старий Заповіт, Септуагінту.

 Каллімах наголошував, що слід уникати наслідування майстрів минулого, адже новий час потребує нової літератури. Третій завіду­вач бібліотеки, Аполлоній Родоський, був одним з таких нових літературних талантів. Він написав твір «Ясон та Аргонавти» — можливо, найвідоміший роман еллінської епохи.

 Птолемеї колекціонували тексти як одержимі. Було зібрано багато ієрогліфічних творів часів жерців Стародавнього Єгипту. Вдалося придбати також бібліотеку Аристотеля в повному обсязі. Крім Греції, книжки закуповували у Вавилонії та Індії. Птолемей ІІІ Евергет особливо захоплювався "позичанням" праць для копіювання та перекладу. Часто назад повертали копію, а оригінал залишався в Александрії, як це сталося з творами Еврипіда, Есхіла, Софокла. У деяких джерелах зазначається, що під час своєї зупинки в місті всі судна були зобов’язані пред’явити колекцію текстів для копію­вання.

 За часів розквіту в бібліотеці налічувалося, напевно, більше півмільйона папірусних сувоїв. Більшість із них містила понад один твір. За ініціативи Птолемея ІІІ у 235 р. до н. е. у храмі Серапіса було засновано дочірню бібліотеку, де зберігалися сорок тисяч нових згортків. Дві Александрійські бібліотеки разом становили собою найбільше сховище знань, створене людством до того часу. Завдяки бібліотеці, поетам і лінгвістам, Александрія перетворилася на центр транспортування та продажу книжок. Копіювання творів класиків полегшувало те, що Єгипет був монополістом у виробництві папірусу. 

 Александрія видавала книжки на експорт і конкурувала з іншим містом бібліотек Пергамом. Пергамська бібліотека мала 200 тисяч рукописів. Жителі Александрії та Пергама змагалися між собою в збиранні книжок. Правителі Єгипту навіть заборонили вивозити з країни папірус. Проте пергамські правителі знайшли вихід. У Пергамі було винайдено новий вид матеріалу для письма — пергамент. Його виготовляли з добре вичиненої шкури молодої худоби. Пергамент був значно дорожчим, аніж папірус, проте більш довговічним.

 Приїзд Цезаря вирішив долю Александрії

 Стосунки Юлія Цезаря та Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, розпалили уяву нащадків і зробили Клеопатру найвідомішою царицею в історії людства. Утім, любовні пригоди Клеопатри залишалися в тіні поряд із брутальністю військового уряду римлян, яких не цікавили культурні здобутки Александрії.  Цезар не був найбільш одержимим із диктаторів Риму, проте його візит не приніс Александрії нічого доброго. Коли Цезар зі своїми загонами вторгся до Александрії у 48 р. до н. е., єгипетська флотилія оточила його. Він наказав своїй команді підпалити кораблі, проте полум’я швидко поширилося на все місто. Запалала бібліотека, а з нею чотириста тисяч папірусних сувоїв. Існують суперечливі відомості щодо причин пожежі: або підпал було зроблено навмисно, або пожежа перекинулася з палаючих кораблів Цезаря. Хоча друга бібліотека збереглася, Александрія вже ніколи не повернулася до втраченої величі. Головна бібліотека проіснувала 233 роки — її історія це реальні події, переплетені з легендами. Бібліотека прославилася не лише кількістю книг, а й насамперед сузір’ям блискучих учених. Фактично не було жодної галузі науки, в якій би генії Александрійської бібліотеки не перевершили весь світ.
 Джерело: https://www.rulit.me/books/zabuti-istorii-mist-yak-bagatstvo-ta-kulturnij-rozvitok-zdobuvayutsya-tolerantnistyu-read-551279-10.html#section_13

 Нове життя Александрійської бібліотеки

  12 лютого 1990 році в Асуані в присутності глав держав та офіційних осіб було підписано декларацію про відродження античної бібліотеки Александрії. Благородний проєкт втілювався в життя під егідою ЮНЕСКО й уряду АРЄ.

  Нарешті, у 2002 році уряд Єгипту  відчинив двері найбільшої скарбниці світу, що зберігала всі відомі тексти античності. 

 Ультрасучасна Александрійська бібліотека милує око на березі Середземного моря поряд з планетарієм і університетом — на тому ж місці, де, ймовірно, стояла дві тисячі років тому. Серед експонатів, знайдених тут до початку будівельних робіт, виявилися два уламки мозаїки. Експерти вважають, що мозаїка, очевидно, була частиною підлоги з царського палацу. Вишуканий архітектурний дизайн бібліотеки — диск, який занурився у водну гладь басейну, — символізує Сонце Єгипту.  Цей будинок — один з найбільш яскравих зразків архітектури нинішнього Єгипту. Головний вхід прикрашає скульптура Деметрія Фалерського. Дванадцятиметрова гранітна статуя щедрого покровителя поетів і вчених  вітає гостей біля входу. Ця найбільша статуя, піднята нещодавно археологами з дна моря. 

 Архітектори постаралися передати дух античної бібліотеки й водночас створити установу, здатну задовольнити потреби сучасних читачів. Площа бібліотеки займає 40 тис. кв. метрів. Нова Бібліотека вмістила під своїм дахом майже 8 млн. найцінніших книг, зібраних з усього світу та 10 тис. давніх манускриптів. 
 Bibliotheca Alexandrina сьогодні — це не лише місце зберігання рукописів, а й культурний та дослідницький центр. Також в будівлі також розташовані лабораторії для проведення реставраційних робіт, кілька конференц-залів,  мистецька галерея, три музеї, науково-дослідний відділ  та багато іншого. 
 Тут не прагнуть зібрати всі книжки світу — це завдання непідсильне навіть для бібліотеки Конгресу США з її величезними коштами, — але хотіли б зберегти вірність духу мусейону, створивши атмосферу суворої науковості й відкритості для всіх, це місце зустрічі світових культур і набуття універсальних знань.  На думку упорядників бібліотеки, вона має стати для світу вікном у Єгипет, а для Єгипту — вікном у світ.

Шановні читачі, якщо вас зацікавила наша віртуальна подорож, 

залишайте свої коментарі.

До Дня архітектури України

 1 липня в Україні прийнято відзначати професійне свято всіх архітекторів та любителів архітектурного мистецтва країни — День архітектури України.

 Статус офіційного свята День архітектури набув у 1995 році та був заснований для того, щоб надати підтримку містобудівникам і архітекторам, їх творчим об’єднанням, робітникам місцевих організацій архітектури, проєктним установам, а також, щоб вшанувати та показати, наскільки важливі й цінні всі архітектурні споруди, що є в Україні. Крім цього, в цей день відбувається вручення Державних премій України та нагород всім кращим архітекторам країни.

 В указі Президента України №456/95 від 17.06.1995 сказано: "Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня, — у Всесвітній день архітектури".

 Що ж до Всесвітнього дня архітектури, то його заснував Міжнародний союз архітекторів, який був створений майже відразу по закінченні Другої світової війни. Адже в цей час так гостро стояло питання про підняття міст і пам'ятників з попелу та повоєнних руїн.

 Однак, у 1996 році на 20 Генеральній асамблеї ООН в Барселоні прийняли рішення про те, щоб приурочити Всесвітній день архітектури до Міжнародного дня житла, який традиційно відзначають в жовтні, в перший понеділок місяця. Тепер у архітекторів і цінителів високої архітектури України є цілих два професійні свята в році та два прекрасних приводи їх відзначити. 

 Україна — держава з багатовіковою історією та культурою. У кожному регіоні є свої визначні пам'ятки — перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів. З усіх куточків земної кулі приїжджають сюди туристи, щоб побачити наші безцінні скарби.

 В Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

Визначні історико-культурні пам'ятки України

Києво-Печерська лавра (м. Київ)

 Однією з найголовніших святинь православ'я, що збереглася практично в первозданному вигляді ще з XI століття, по праву вважається Києво-Печерська лавра. У списку "Пам'ятки України" Києво-Печерська лавра займає перше місце, будучи найбільш відвідуваною туристами та паломниками з усього світу святинею. Над потужними водами Дніпра, на його мальовничих схилах, сяючи золотими куполами, красуються величні храми.  А внизу, в підземеллі, звиваючись вузьким лабіринтом коридорів, розташувалися таємничі печери, де знаходиться головний скарб лаври — святі нетлінні мощі праведників.

  За тисячу років свого існування лавра перенесла безліч лих: землетрусу, навала монголо-татар, пожежі та війни, але після кожного перенесеного потрясіння та руйнування відроджувалася. У 1990 році Києво-Печерську лавру було занесено до Списоку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Собор Святої Софії (м. Київ)

  Якщо ви не знаєте, що відвідати в Україні, то обов'язково побувайте в Соборі Святої Софії, побудованому за наказом Ярослава Мудрого в XI столітті. Спочатку споруда складалося з 13 куполів, з плином часу додалося ще 6. Храм часто руйнувався через нападки грабіжників-загарбників, пережив натиск татаро-монгольського ярма, загін Батия повністю розніс і розграбував собор.
 До початку XV століття будівлю було сильно зруйновано, служби для городян припинилися. Митрополит Петро вирішив покликати італійського архітектора, щоб той відновив собор, в XVII столітті. Спорудження тепер стало грушоподібної форми, стіни прикрашає ліпнина, всередині відновили ікони та фрески.

Святогірська Успенська лавра
(м. Святогірськ, Донецька обл.)

  На стрімкій горі в оточенні крейдяних скель, на березі красивої річки Сіверський Донець як бачення минулих часів потопає в зелені святиня Східної України — Святогірська Успенська лавра. З вершини скелі відкривається дивовижний вид. Але сама обитель, що включає в себе ансамбль з декількох храмів і печерний монастирський комплекс, підноситься від світлих вод Дінця до самої вершини святої гори. Велична, як орлине гніздо, вона була обрана відлюдниками для свого житла. На території монастиря також збереглася давня підземна церква Антонія та Феодосія, при якій у XIX столітті була влаштована усипальниця князів Голіциних. 
 Мало які пам'ятки України зрівняються зі Святогірської святинею за своєю величчю.

  Старий замок Кам'янця-Подільського

 (м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.)

 "Квітка на камені" — так красиво й поетично називають це старовинне подільське місто. Дивовижна природа та руки зодчих створили тут казковий ансамбль із незвичною архітектурою, в якій поєднано стилі сходу та заходу. Потужні оборонні укріплення Старого міста, фортеця та фортечний міст, поєднання культових споруд різних релігій залишають неповторне враження та вважаються прекрасним зразком кращих фортифікацій Східної Європи. Віками мальовнича річка Смотрич огортає своїми скелястими берегами сивочоле Старе місто, в якому височить неприступна фортеця... 

 Зараз Національний історико–архітектурний заповідник "Кам’янець" занесений до Списоку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Найбільша  його цінність — практично повністю збережений історичний центр без вкраплень архітектури XX століття. Головна міська пам'ятка — старовинна фортеця, перші споруди якої відносяться до XI-XII століть, а основні укріплення до XVI-XVII століть. Кількість пам'яток архітектури XI-XIX століть налічує близько 200 будівель та споруд. 

Замок Шенборнів (Закарпатська обл.)

 Мисливська садиба — заміська резиденція графів Шенборнів, розташована в Закарпатті в урочищі Берегвар у селища Чинадієво недалеко від Мукачева. Це один з найбільш збережених палаців на території України. Нині він носить назву санаторій "Карпати". Унікальна споруда заворожує відвідувачів своєю неперевершеною красою та величчю.  Замок Шенборна дозволить вам відчути себе австрійським аристократом. Незважаючи на те, що він має вигляд середньовічної споруди, вважається досить молодим. На початку XIX століття споруда являла собою невеликий дерев'яний мисливський будиночок, згодом на його місці за наказом графа кращими архітекторами був спроєктований та споруджений величезний кам'яний палац. 
 Найбільшу кількість пам’ятників архітектури можна знайти у Львові. Зокрема, в місті збережено близько двох з половиною тисяч пам’яток історії та архітектури. У 1998 році місто було внесено до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Площа Ринок

 Площа Ринок була закладена в період правління князя Данила Романовича. Над будівлями майдану працювали австрійські та італійські архітектори. На площі міста Лева знаходиться сорок чотири кам'яні, цегляні споруди. Вони виконані переважно в стилі ренесанс, подекуди в їх оформленні прослідковуються готичні елементи. 
 Над проєктами кам'яниць працювали архітектори Павло Римлянин, Бернард Меретин, Петро Красовський, Петро з Барбони та інші. Ратуша являє собою велику споруду, що характеризується прямокутною формою. Вона має високу вежу, котру прикрашає величезний годинник. Подолавши чотириста сходинок, можна піднятися на оглядовий майданчик. Ратуша оточена скульптурами Нептуна, Амфітрити, Адоніса та Діани. Посередині красується комплекс з фонтанів.

Львівська національна опера

 Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької будувався протягом 1897 – 1900 років. Над його проектом свого часу працював архітектор Зігмунд Горголевський. Будівля зведена в стилях — ренесанс та бароко. Об'єкт вражає, як ззовні, так і всередині, багатим скульптурним декором. Над фігурами трудилися талановиті скульптори: П. Войтович, Ю. Марковський, А. Попель, Е. Печ, Т. Баронч. Для внутрішнього оформлення приміщення були використані мармур, позолота. Тут можна побачити декоративний живопис художників Т. Попеля, М. Герасимовича, Т. Рибковського, З. Розвадовського, С. Дембіцького, С. Рейхана, ліпні орнаменти.

Палац Потоцьких

 Палац Потоцьких — відома архітектурна пам'ятка Львова. Вона цікава не лише своїм зовнішнім декором, й внутрішнім оздобленням, оформленням кімнат, що зберігають дух графського життя XIX століття. Авторами проекту будівлі були архітектори — француз Людвіг де Верні та поляк Юліан Цибульський. Будівництво палацу підійшло до кінця в 1880 році. З 2000 року палац Потоцьких підпорядковується Львівській галереї мистецтв. Споруда займає площу 3100 кв/м. Вона зведена в класичному стилі з елементами бароко. Фасади палацу прикрашають величезні вікна з фігурною ліпкою, балюстради, балкони з консолями. Доріжки перед палацом Потоцьких викладені плиткою червоного та сірого кольорів.

 Всередині будинку можна побачити, декоровані позолотою, мармуром, деревиною парадні зали, живописні полотна, різні меблі, скульптури, вилиті з бронзи, а також килимові доріжки, цінні ікони, розкішні предмети побуту та багато інших речей.

Латинський кафедральний собор

 Латинський кафедральний собор знаходиться в центральній частині площі Катедральної. Його побудовано з блоків та цегли двох відтінків. Латинська катедра Успіння Пресвятої Богородиці — це старовинний римо-католицький костел, виконаний переважно в готичному стилі. Храм зводили повільно. Процес його будівництва тривав приблизно сто п'ятдесят років (з середини XIV сторіччя).

 Після реконструкції, на вежі собору з'явилося покриття в стилі бароко, яке прикрашають кам'яні вазони. Біля зовнішньої стіни каплиці Кампіанів розташована скульптурна композиція "Гріб Господній". Інтер'єр храму вражає розкішною вівтарною частиною, помпезними готичними арками, унікальними вітражами та оригінальними склепіннями. Катедральний собор блищить позолотою та зачаровує неймовірним звучанням органної музики.  У 2001  році в храмі побував папа римський Іоанн Павло II. Він подарував собору в якості відзнаки "золоту троянду".

 Традиційно в День архітектури України проводиться багато найрізноманітніших заходів, присвячених історії національної архітектури, її розвитку та гармонізації, а також спрямованих на збереження та популяризацію архітектури серед молодого покоління.

 Зокрема, у відділі абонементу  з 1 по 15 липня для ознайомлення з літературою відповідної тематики експонується книжкова виставка "Міста, архітектура, люди". 

 Також ми хочемо вам запропонувати нові надходження до фонду нашої бібліотеки

 Нова книга відомого києвознавця Аркадія Третьякова розповідає про центральну вулицю Києва – Хрещатик. 

 Хрещатик – найголовніша вулиця Києва, визнаний символ столиці України, одна із найважливіших її артерій, що сполучає три історичних райони – Старе місто, Печерськ та Поділ і три центральні площі – Європейську, Незалежності, Бессарабську. Кожен будинок тут має свою історію та своє обличчя, завдяки чому Хрещатик завжди залишається неповторним. Але якщо Києву понад півтора тисячоліття, то вік Хрещатика налічує трохи більше двох сотен років. І все-таки це головна вулиця, хоч і найкоротша з поміж центральних магістралей європейських столиць – усього 1200 метрів. 

 Автор детально описує кожен будинок на старому Хрещатику. Знайомить читача з історією створення, архітектурою споруд. Розповідає про архітекторів, жителів вулиці, домовласників, суспільне життя і торгівлю. Видання буде цікавим киянам, гостям Києва, дослідникам історії міста. 

 Роман Олеся Ільченка "Місто з химерами" дозволяє повернутись в часі та зануритись у життя Києва початку ХХ століття: зазирнути за лаштунки театру Соловцова, зустріти Ларису Косач в Музеї старожитностей, випити гарячого шоколаду в кафе "Семадені", поспостерігати за будівництвом Миколаївського костелу і навіть політати аеропланом разом із Ігорем Сікорським.

 Уважні читачі  дізнаються про загадки життя відомого будівничого Владислава Городецького та разом з героями роману отримають можливість розкрити головну таємницю Києва. Що означає "зловісний трикутник"? Чому його було створено? Що знаходиться в центрі цього трикутника? Чому небезпека чатує над старим містом і чи справді вона вже в минулому?

  

 У книзі  Григорія Григор'єва показані побут, звичаї, типи старого Києва від перших років XX сторіччя до 1920 року. Тут і життя міської бідноти, купецтва та міщанства, майстрів мистецтв і журналістів, дрібних чиновників, революційного студентства та "чорної сотні". Велике місце в спогадах посідає театральне і музичне життя Києва: російський театр Соловцова, опера, концерти, театр Миколи Садовського, постаті Кропивницького, Заньковецької, Саксаганського, Мар'яненка та інших видатних акторів дореволюційного українського театру.   Автор докладно зупиняється на історичних подіях, свідком яких був: революція 1905 року, приїзд Миколи II в Київ, вбивство Столипіна, Лютнева революція 1917 року, Великий Жовтень, громадянська війна, культурне будівництво у перші роки Радянської влади. 

   Андрій Левченко – київський фотограф, автор незабутніх світлини повоєнного Києва. Для багатьох його ім’я невідоме, адже працював він у 50-60-ті роки ХХ століття. Втім, залишилось тисячі знімків та негативів. На його очах відновлювався Хрещатик, будувалися Парковий міст через Дніпро, міст Патона, Палац спорту, Річковий вокзал, нові кінотеатри і київська підземка. 
 Андрій Левченко бачив Київ простим і душевним, уникаючи комуністичної ідеології або ж майстерно її вуалюючи. Показовим є фото: початок бульвару Шевченка, де домінує пам’ятник Леніну. Втім, Левченко навмисно залишає його у тіні, поза кадром, щоб розказати про звичайне міське життя. А ось школярі біля Золотих воріт слухають екскурсовода, смакуючи морозиво. Фотограф не втручається у процес, зберігає атмосферу кадру. У доробку митця є й романтичні фото: побачення закоханих, дівчина годує лебедів, київські студенти біля Дніпра. Світлини дітей, які вражають своєю безпосередністю та щирістю.

Запрошуємо всіх зацікавлених до перегляду виставки!

 У рамках святкування Дня архітектури України у читальній залі  відбулася презентація та перегляд документального фільму "Архітектурні пам’ятки Києва".