Крим, який ми любимо

У читальній залі ЦРБ ім. М. О. Некрасова було розгорнуто постійно діючу 

книжково-ілюстративну виставку "Крим, який ми любимо"

Логвиненко Зоя Антонівна  представила творчість Сабріє Сеутової 

та розповіла про важке життя кримськотатарської письменниці

САБРІЄ СЕУТОВА: ТРАГЕДІЯ ЖИТТЯ ТА НЕЗЛАМНІСТЬ ДУХУ

 Сабріє Сеутова (1953-1998) — активна учасниця боротьби за права кримськотатарського народу, письменниця, журналістка та громадська активістка. Сабріє Сеутова народилася 20 жовтня 1953 року в Казахстані. Її дитинство минуло в селищі Амангельди, що в Джамбульській області; саме туди батьки Сабріє — Сервер-ага та Юлдуз-ханум — були депортовані з Маяк-Салинського (зараз Ленінського) району Криму.

 Життя цієї хороброї жінки, повне випробувань, обірвалося занадто рано — у 44 роки. Здавалося, все ще попереду для талановитої журналістки та діяльної активістки, але важка хвороба, не дозволила їй отримати насолоду від життя.  Доля Сабріє була трагічною, не склалося і її особисте життя. Вона віддала багато сил та здоров’я національній ідеї.

 У грудні 1987 року на мітингу в Москві Сеутову затримали. Вона була жорстоко побита і в тяжкому стані її відправили літаком у Ташкентську лікарню. Після цього випадку стан Сеутової здоров'я різко погіршився, але це не зупинило її боротьби. Сабріє знову на всіх акціях протесту, виступає з лекціями, багато пише. Коли вона на початку 90-х років повернулася в Крим, у неї діагностували рак мозку. Страшна хвороба стала наслідком удару, отриманого під час  мітингу.  Сабріє Сеутова пішла з життя у лютому 1998 року. Пам'ятник на могилі Сабріє Сеутовой був встановлений на народні кошти.

 На завершення хотілося б сказати кілька слів про її твори. Перше, що впадає в око, це чистота та образність рідної кримськотатарської мови. Твори Сабріє Сеутової читаються легко та з насолодою. Також слід відзначити, що її твори несуть душевне тепло та щирі почуття. Читаючи її оповідання та повісті, ми не знайдемо в них карколомних сюжетів, банальних шаблонів та соцреалізму. Натомість, в них зображені звичайні люди та їхні справжні почуття. Саме глибока людяність та своєрідна меланхолійна замріяність і є характерними рисами творів Сабріє Сеутової.

 У 2013 році знову було відроджено випуск журналу "Крим". Перший номер журналу вийшов у далекому 1948 році. За 14 років видання кожен з 32 його номерів став справжньою подією для кримчан. Тому відроджений літературно-художній журнал наслідував багаті традиції свого попередника, об'єднував не тільки представників творчої інтелігенції, а й дуже широке коло читачів. Він видавався трьома мовами: російською, українською та кримськотатарською. На жаль, вийшло тільки п'ять номерів журналу за 2013-2014 роки.

 Зміст цих номерів викликає інтерес і досі. Читачі можуть ознайомитись з історичним романом кримськотатарського письменника Нузєта Умерова "Бейбарс — султан Єгипту", прозою та поезією кримських письменників, які представляють різні національності Криму. Перший номер за 2014 рік, він же і останній, цілком присвячений життю та творчості Великого Кобзаря. Твори Тараса Шевченка представлені також трьома мовами.

 Дякуємо нашим партнерам за подаровані примірники.

"Великий мрійник": до 100-річчя від дня народження Рея Бредбері

Великий мрійник

до 100-річчя від дня народження
Рея Бредбері (1920-2012 рр.) -
американського письменника-фантаста

Бібліографічна візитівка серпня

 «Через фінансові труднощі та неможливість купляти книжки я вирішив, що сам почну їх писати». 

Рей Бредбері

22 серпня минає сто років від дня народження Рея Дугласа Бредбері. 

Рей Бредбері — американський письменник, який писав у жанрі наукова-фантастика. Народився у містечку Вокіґан, що знаходиться у штаті Іллінойс. У Рея було два брати близнюки, але один з них помер у віці двох років, а згодом у сім'ї Бредбері з'явилася донька, яка також померла. Ці дві смерті не залишили байдужим автора й емоційний слід від них можна знайти у багатьох його творах.

Під час Великої депресії сімейство Бредбері перебирається жити у Лос-Анджелес. Там майбутній письменник закінчив середню школу після чого три роки продавав газети на вулицях Лос-Анджелеса. Через важку фінансову ситуацію у сім’ї до коледжу він не вступає, але у своїх інтерв’ю він говорить: «Що замість коледжу я закінчив бібліотеку».

Перші спроби написання у Бредбері з’явилися у дванадцятирічному віці, як говорить автор «Через фінансові труднощі та неможливість купляти книжки я вирішив, що сам почну їх писати». У своїх ранніх роботах Рей Бредбері намагався бути схожим на Едгара По, але згодом змінив орієнтири у творчості.
Усе своє подальше життя майбутній письменник жив і працював у Лос-Анджелесі, де згодом і помер 5 червня 2002 року.

Починаючи з 1937 року оповідання Бредбері починають активно друкуватися у дешевих журналах. У 1942 році він вирішує повністю перейти на заробіток із грошей, які отримує від продажу своїх історій. І ставить для себе такий мінімум, як 52 оповідання в рік. У 1946 році він одружується з Маргарет Маклюр і їхній шлюб припиняє існування лише у 2003 році після смерті Маргарет. Грошей від продажу оповідань та тих, що заробляла Маргарет ледве вистачало на життя, але Бредбері невтомно продовжував писати. І вже згодом найкращі його оповідання потрапили до збірки «Темний карнавал», але ця збірка не користувалася особливою популярністю у читачів.
Але наступна — «Марсіанські хроніки» була першим успішним комерційним літературним проектом Бредбері, яка принесла окрім чималенького гонорару також славу. А всесвітнє визнання автор отримує у 1953 році після публікації роману «451° за Фаренгейтом» в якій розповідається про тоталітарне суспільство, де будь-яку книгу потрібно було спалювати. Попри популярність автор продовжує кожного дня проводити по кілька годин за друкарською машинкою і згодом виходить у світ роман — «Кульбабове вино», який у значній мірі є автобіографічним. І розповідає про дитинство автора. «Навчальна книга - Богдан» видала українською мовою усі ці та багато інших книг Рея Бредбері. За мотивами оповідань і романів фантаста було знято більше ніж 60 фільмів.

За своє життя Бредбері написав 11 романів був автором 21 п’єси і 28 сценаріїв для фільмів. Найбільше він написав коротких історій таких у нього понад 400.

Твори Бредбері — найчастіше це короткі історії, які не несуть жодного розважального характеру, у своїх роботах він акцентує увагу на багатьох глобальних проблемах, які стосуються людства в цілому так і окремої людини його твори змушують і допомагають думати після їх прочитання читач багато речей переосмислює. У своїх історіях він часто пише про боротьбу добра зі злом. Рей Бредбері виступав за духовні цінності й у своїх роботах часто описує машинерію, як зло. Хоча і Бредбері вважають одним з основоположників жанру фантастика, його твори часта тяжіють до різних жанрів. У останні роки свого життя він писав виключно драму. За свої роботи Рей Бредбері неодноразово був нагороджений багатьма преміями. Також у нього є зірка на алеї слави у Голлівуді. Рей Бредбері працював усе своє життя, а остання його стаття була опублікована у журналі «New Yorker» за тиждень до смерті автора.

Щоранку Бредбері починав з роботи над рукописом чергового оповідання чи повісті. Він вірив в те, що ще один новий твір продовжить йому життя.

За матеріалами інтернет-видань

Інформаційно-бібліографічний відділ пропонує користувачам ознайомитись з творчістю  видатного американського письменника 
на сторінках рекомендаційного списку літератури
...детальніше>>>

«Мене виростили бібліотеки. Я не вірю у коледжі та університети. Я вірю у бібліотеки, бо більшість студентів не мають достатньо грошей [на освіту]. Коли я завершив школу, тривала Депресія й грошей не було. Я не міг відвідувати коледж, а тому проводив у бібліотеці три дні щотижня впродовж 10 років». – писав Рей Бредбері.

"У пам'яті немає давнини ": до 75-річчя від дня закінчення Другої світової війни

Внесок українського народу в перемогу над нацизмом у Другій світовій війні

 Мільйони українців зі зброєю в руках боролися з нацизмом упродовж усієї війни. Україна дала Червоній Армії: 7 командуючих фронтами та арміями, 200 генералів, понад 6 млн солдатів, сержантів і офіцерів. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР. Близько 120 тисяч воїнів-українців зустріло нацистів у вересні 1939 року в складі польської армії. У наступні роки також понад 130 тис. українців воювали в інших арміях Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). Сотні тисяч українців боролись із нацизмом у русі Опору. 

 Перемога над нацизмом без України  була б неможливою. За підрахунками істориків, близько 7 мільйонів українців воювали у лавах Червоної армії, 2072 – заслужили звання Героя Радянського Союзу. Український льотчик Іван Кожедуб, який збив 64 німецьких літаки, став тричі Героєм. Серед 589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу – медаллю «Золота Зірка» за битву за Берлін, 100 були українцями. Чотири оперативні стратегічні об’єднання були названі "українськими фронтами".

 Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі: 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що тоді перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу – нацистськими військами, зі сходу – радянськими. СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. Цього дня Червона армія перейшла тодішній радянсько-польський кордон  на допомогу німецькій  та окупувала Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 році ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

 Нацистсько-комуністичний союз було зруйновано 22 червня 1941 року із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року та завершилося наприкінці 1944 року. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50-75% всіх дивізій Вермахту та половина всіх радянських сил. Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших у Європі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів. Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. 

 

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ:

15 березня 1939 р. – проголошення незалежної Карпатської України. За декілька днів була окупована угорською армією.

23 серпня 1939 – підписання пакту Молотова-Ріббентропа. СРСР та Німеччина поділили сфери впливу в Європі.

1 вересня 1939 р. – Німеччина напала на Польщу. Тисячі українців воювали в польській армії проти нацистів.

17 вересня 1939 р. – СРСР напав на Польщу. Вторгнення завершилося приєднанням Галичини та Волині до СРСР.

22 червня 1941 р. – Німеччина напала на Радянський союз.

22 липня 1942 р. – гітлерівці захоплюють всю територію України.

Листопад 1944 р. – вигнання нацистів з території України.

8 травня 1945 р. – капітуляція нацистської Німеччини.

2 вересня 1945 р. – капітуляція Японії. Завершення Другої світової війни.

 Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 року означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі в Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960 року.

ЦІНА ПЕРЕМОГИ 

 Внесок України у перемогу ліг на плечі нашого народу тягарем неймовірно важких втрат. 

У Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні людські втрати України від війни, включно із убитими, померлими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими, тими, хто відійшов разом із німцями, оцінюються у 8-10 мільйонів життів.  Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових, підпільників і цивільних, 4-5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу. До 5 млн жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, частина з яких не повернулася. 

Жертви голокосту:

29-30 вересня 1941 року – 33,771 євреїв були розстріляні у Бабиному Яру;

до 1,5 млн євреїв загинули загалом в окупованій Україні;

більше 2 млн вивезені на примусові роботи до Третього Райху;

Жертви радянських репресій після вигнання нацистів:

близько 500 тис. репресовано на Західній Україні;

у травні-червні 1944 року – депортовано 230 тис. кримських татар, болгар, вірмен і греків.

 Друга світова війна – свідчення прояву патріотизму, великих чеснот воїнів-українців, що боролися проти нацизму. За важких умов панування тоталітарної системи, ціною незчисленних утрат вони змогли захистити свій дім і свою Батьківщину. Жива пам’ять про такі події є застереженням для будь-якої країни, наочним аргументом на користь збереження незалежності, громадянського миру, єдності та злагоди у суспільстві. А також – запобіжним фактором від можливості повторення подібного сценарію.

 З нагоди 75-ї річниці закінчення Другої світової війни у читальній залі 

ЦРБ ім. М. О. Некрасова було розгорнуто  виставку-пам'ять "У пам'яті немає давнини "

"Пам'ятати заради майбутнього": до 75-річчя закінчення Другої світової війни

2 вересня 2020 року у світі відзначається 75-річниця закінчення Другої світової війни.

Статтею 1 Закону України «Про увічнення перемоги над нацистами у Другій світовій війні 1939-1945 років» визначено, що шанобливе ставлення до пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років , про ветеранів, війни , учасників українського визвольного руху та жертв нацизму є священним обов’язком держави та громадян України.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 2,8 млн українських військових і підпільників зі всіх сторін, 5,2 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу. Отже, безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8 млн осіб, ще 2,4 млн склали втрати ненародженими. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів (40% загальносоюзних страт). Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

За матеріалами УКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ