18 травня - День пам'яті жертв депортації
кримськотатарського народу
Тож давай, мій народе,
Разом клятву сьогодні дамо:
за Вітчизну, як буде потрібно,
То й життя ми своє віддамо.
І ділами своїми прикрасим
Її в дні погідні,
І повернемо славу колишню
Землі нашій рідній.
(Аблязіз Велієв)
У 2013 році знову було відроджено випуск журналу "Крим". Перший номер
журналу вийшов у далекому 1948 році. За
14 років видання кожен з 32 його номерів став справжньою подією для кримчан.
Тому відроджений літературно-художній журнал наслідував багаті традиції свого
попередника, об'єднував не тільки представників творчої інтелігенції, а й дуже
широке коло читачів. Він видавався трьома мовами: російською, українською та
кримськотатарською. На жаль, вийшло тільки п'ять номерів журналу за 2013-2014
роки.
Зміст цих номерів викликає інтерес і досі. Читачі можуть ознайомитись з
історичним романом кримськотатарського письменника Нузєта Умерова "Бейбарс - султан Єгипту", прозою
та поезією кримських письменників, які представляють різні національності
Криму. Перший номер за 2014 рік, він же
і останній, цілком присвячений життю та творчості Великого Кобзаря. Твори
Тараса Шевченка представлені також трьома мовами.
Аблязіз Велієв - відомий кримськотатарський поет, прозаїк, публіцист,
перекладач.
Член НСПУ, заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим, автор понад
40 книг. Аблязіз Велієв разом зі своїм народом пережив жорстокі часи
депортації. Ось як він згадував про своє нелегке сирітське дитинство: «Коли мені було два роки - загинув на війні мій
батько. Я залишився з матір'ю та молодшим братом. Після того, як нас виселили з
Криму, ми жили у глухому узбецькому селі. На першому році нашого примусового
переселення померли дідусь та бабуся. Ми голодували, і щоб вижити, протавали
все, що мали. Я працював у місцевому колгоспі. Моє дитинство закінчилося дуже
рано. Нам, вигнанцям, забороняли промовляти слова "Крим",
"кримські татари". Лише через кілька років по смерті Сталіна було
дозволено видавати газети кримськотатарською мовою. Саме з газет ми дізналися,
який у нас алфавіт, яка у нас мова, бо до того часу знали мову на побутовому
рівні. Навчання велося узбецькою мовою. Тому я самотужки з допомогою газет
вивчив рідну мову і став кримськотатарським журналістом.
Живучи на чужині, я тільки й мріяв, як би повернутися до Криму. Будь-яка
інформація про події в Криму була для мене безцінною. У мене й досі є
"Кобзар" Тараса Шевченка, який я купив понад 50 років тому. Я читав
вірші Т.Шевченка, бо вони дуже близькі моєму серцю...».
Моєму народові
Ти в вогні не згорів,
Не загинув у вирі -
пучині,
Як на тебе той рік
Кинув стільки і лиха, й незгод!
І, здавалося, доля твоя
Догорає, неначе лучина,
Але вистояв мужньо
Мій кримськотатарський
народ!
Травень сорок четвертого.
Радість визволення
розквітла,
Але чом вартові
Не відходять від наших дверей?
Чом із рідних осель,
Де було стільки щастя і
світла,
Автоматники гонять
Жінок, стариків і дітей?
Слово "кримський
татарин"
Навіть згадувать
заборонили,
Наче б кримських татар
Не було і нема на землі.
Але вистояв ти,
Мій народе,
На зло всім намовам.
І легкого шляху
Не шукав у своєму житті.
Не зламали борців
Ні тюремні іржаві закови,
Ні Сибір, ні ГУЛАГи,
Ні етапи жорстокі й
круті.
День сьогодні сумний.
День сьогодні трагічний і
чорний.
В день травневий колись
Нас погнали назустріч
вітрам.
Ми вертаємось в Крим.
Він, як мати,
Зігріє й пригорне,
Тільки ж хто відповість
За все зло, заподіяне
нам?
Будьте ж прокляті ті,
Хто прирік нас на горе і
муки,
Хто засіяв між нас
Дике поле із розбрату й
чвар.
- Ми відродимось! -
Клятву урочу
Дають наші діти і внуки,
Ми розкажемо правду
Про трагедію
Кримських татар!
Переклав з
кримськотатарської
Данило Кононенко.
Немає коментарів:
Дописати коментар