Серцю властиво любити

      14 лютого у світі відзначають День усіх закоханих, а віряни вшановують пам'ять Святого Валентина.

  

  

   Попри складні часи для нашої держави, з нагоди свята Дня закоханих, наша бібліотека  відзначила творчим заходом - годиною ліричної поезії "Серцю властиво любити".

   Надзвичайно важливими  сьогодні є всі аспекти виховної роботи з молоддю. І знайомство з українськими письменниками та їх творчістю складає важливу частину патріотичних почуттів, адже мова - це те, що формує особистість.

      Ліричні рядки про кохання відомого письменника Станіслава Шевченко, особливо актуально звучали для юних гостей.

Із гілки на гілку лечу, мов димок,

Мене все кружляють краса і вагання.

Літаю, запліднюю квіти думок,

Літаю, пробуджую квіти кохання.

 Шевченко Станіслав Олексійович український поет, журналіст, перекладач. Заслужений діяч мистецтв України, заслужений діяч польської культури, лауреат літературно-мистецької премії         ім. І.Нечуя-Левицького, 

лауреат          літературної  премії       ім. М.Рильського. Має почесну відзнаку Українського фонду культури "За подвижництво в культурі". 

     Станіслав Шевченко має великий досвід спілкування з людьми різного віку, його поезія зрозуміла і близька кожному.

     Особливо цікавими сприймались вірші про природу та принади Голосієва.

У Києві мій дім, на Корчуватім:

Перед вікном Китаївська гора,

Де любить вітер в нетрях ночувати

І дух печерний в сутінь визира.

         Станіслав Олексійович прочитав також свої переклади творів польських поетів українською та польською мовами з книги "Сон про перше кохання".

   Як зазначив у післямові польський поет Вальдемар Смащ: "Станіслав Шевченко - витончений лірик у сучасній українській літературі на зламі століть. Його летючі, чуттєві вірші не мають собі рівних. Уже протягом багатьох років він - невтомний перекладач польської поезії. Його особисті захоплення переросли у справжню подвижницьку працю перекладача, а він сягнув вимірів людини-інституції".

     Суттєвим доповненням заходу став виступ дружини письменника Віктора Баранова, який очолював Національну спілку письменників України свого часу. Лідія Петрівна зачитала проникливі вірші свого покійного чоловіка, адже літературні твори продовжують жити і вражають, навіть коли людини вже немає.