05 травня, 2020

«У пам’яті немає давнини» (виставка з особистого архіву ветерана Другої світової війни Логвиненка Івана Михайловича)




України сини, України сини,
Устелили собою півсвіту вони.
За щастя, за волю, за світлую долю,
За землю святую та рідну до болю.


(Василь Дідик).


8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки.
Швидко плине час. Відходять у вічність покоління. Майже не залишилось тих, хто на порозі своєї юності зустрів трагічний 41-й рік. Їх мрії, боротьба, подвиги залишились у минулому. А ми пам'ятаємо тих, хто вижив після страшної війни, сивочолими ветеранами з орденами на військових строях або з орденськими планками на піджаках. Вони йшли Хрещатиком 9 травня з квітами, разом з дітьми та онуками під мелодії духових оркестрів - звучали пісні воєнних років. І вони були переможцями - страшного лихоліття, наслідків важких ран, отриманих на війніПісля війни вони будували, відроджували країну, захищали, вчили, писали...

Сьогодні наша розповідь про Іва́на Миха́йловича Логвине́нка - ветерана війни, українського письменника, кандидата юридичних наук, полковника міліції, члена НСПУ. За участь у боях на захист Батьківщини він був нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною», українським орденом Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «Захисник Вітчизни», кавалер двох орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня.

Іван Михайлович учасник Другої світової війни війни з червня 1941 року - на міноносці "Гнівний" Балтійського флоту. 
Брав участь у обороні Талліна та півострова Ханко, обороні Ленінграда. Був кілька разів поранений, а після одужання служив в артилерії, був учасником прориву блокади Ленінграда.












Після війни працював у правоохоронних органах, займався науковою та викладацькою роботою. Був начальником відділу Головного управління карного розшуку, завідував кафедрою криміналістики Академії МВС УРСР


Загалом написав більше шести десятків наукових робіт та художніх творів. Письменника Івана Михайловича Логвиненка можна було зустріти у бібліотеках, школах, аудиторіях. Перша його книга "Багряні зорі" про юного партизана Володю Бучацького з села Ольшаниця була даниною пам'яті земляків, покоління, більша частина з яких не повернулась з війни.

Враження воєнних років відтворив у повістях «Завтра на світанку», «Другий екзамен» (обидві – 1968), «Багряні зорі» (1970), «На вістрі» (1973), «Без страху та докору» (1974), «Діалог ціною життя» (1980), «На світанку» (1985). За повісті «Багряні зорі», «Завтра на світанку», оповідання «По скарби» нагороджено медаллю ім. А. Макаренка. Подіям 1918–20 в Україні присвятив романи «На чужому березі» (1987) і «Спокута» (1991). 
Автор наук.-популяр. статей та книжок про криміналістику «У пошуках істини» (1977), "Розгадані таємниці" (1986), «В обіймах Феміди: Розповіді про криміналістику» (1988).


Більш докладніше про життя і творчість І.М. Логвиненка ви можете знайти матеріал, якщо перейдете за посиланнями: http://crbnekrasov.blogspot.com/2018/05/blog-post.html та http://clsgpartners.blogspot.com/2019/05/blog-post_16.html про попередні зустрічі-вшанування з молоддю у бібліотеці та у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №135 м. Києва.

Навіть залишаючись удома, ми разом вшануємо пам‘ять полеглих за свободу бійців і низько вклоняємось всім нашим героям - тодішнім і нинішнім.
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає! Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повинна повторитись.
Але тепер про це мусимо пам'ятати не лише ми, а й наші діти та онуки. Адже підручники з історії можна виправити, знайти нові факти, повернути з забуття імена. А от переписати долю людини неможливо. А з цих життєвих історій складається доля країни. 

Пам'ятаємо! Шануємо! Перемагаємо!

 

1 коментар:

  1. Потужна виставка і робота онлайн! Бібліотекарі справді зберігають пам'ять буквально! І поширюють знання!

    ВідповістиВидалити